Антон Карлович Вальтер (1905-1965) – радянський фізик, один з засновників ядерної фізики у СРСР, академік Академії наук Української РСР, фахівець у галузі фізики діелектриків, напівпровідників та прискорювальної техніки. Його наукова діяльність охоплювала критично важливі для середини XX століття галузі: від експериментальної ядерної фізики до вакуумної інженерії, від фізики твердого тіла до технічних рішень для прискорювачів частинок. Далі на ikharkovchanin.
Ранні роки та освіта
Антон Вальтер народився 24 грудня 1905 року у Санкт-Петербурзі. У 1922 році Антон Вальтер вступив до Петроградського політехнічного інституту на фізико-математичне відділення. Навчання припало на період важких післяреволюційних років, але попри матеріальні складнощі, він успішно закінчив навчання в інституті у 1926 році. Наукову діяльність Антон Вальтер розпочав під керівництвом професора І. В. Обреїмова – провідного фахівця у галузі кристалографії та фізики твердого тіла. Ранні лабораторні роботи Вальтера стосувалися діелектриків – матеріалів, що не проводять електричний струм, але мають складні внутрішні електродинамічні властивості.
Наукова кар’єра у Ленінграді
Одразу після закінчення інституту Антона Вальтера було прийнято до Державного фізико-технічного інституту (ЛФТІ), де він працював під керівництвом А. Ф. Іоффе – видатного вченого, якого називали “батьком радянської фізики”. У цей період Антон Карлович зосередився на вивченні напівпровідників та діелектриків, зокрема на фізиці їхніх втрат у змінному електричному полі, а також на механізмах фотоелектричного ефекту у твердих тілах. Він запропонував одну з перших у СРСР фізично обґрунтованих моделей діелектричних втрат, що отримала визнання, а також широке застосування у радіотехніці.
У 1928-1930 роках Вальтер брав участь у розробленні експериментальних методик для дослідження провідності та фотоефекту у сульфіді кадмію та інших сполуках. Його роботи були першими у цій галузі: у СРСР тоді ще не існувало повноцінної школи напівпровідникової фізики, і праці Вальтера відіграли значну роль у її формуванні.
Організація та проведення ядерних досліджень у Харкові
У 1930 році, на запрошення академіка Іоффе, Антон Вальтер переїхав у Харків для участі у створенні нового фізико-технічного інституту – ХФТІ. Тут у нього з’явилася можливість зосередитися на новій для себе, але надзвичайно перспективній темі – ядерній фізиці. На початок 1930-х років у світі тільки розпочиналися експериментальні роботи з прискорення елементарних частинок та розщеплення ядер. У СРСР такі експерименти ще не ставилися. Антон Вальтер зібрав групу, до якої увійшли Олександр Лейпунський, Кирило Синельников та Георгій Латишев. Спільно вони сконструювали перше у країні джерело прискорених протонів – електростатичний генератор, який дав змогу здійснити ядерні реакції штучним шляхом.
У квітні 1932 року група фізиків під керівництвом Антона Карловича вперше у СРСР здійснила штучне розщеплення літію протонами. Цей результат став справжньою революцією у цій галузі, та саме після цього почалося становлення радянської ядерної фізики як експериментальної дисципліни. Методика, апаратна база та технічні рішення, що були використані Вальтером та його колегами, були розроблені з нуля та вирізнялися високим рівнем інженерної точності.
Внесок у прискорювальну техніку та вакуумну інженерію
З середини 1930-х років наукові інтереси Вальтера змістилися у бік прискорювальної техніки. Він брав активну участь у розробленні нових типів прискорювачів: спочатку електростатичних, потім – лінійних. Під його керівництвом у ХФТІ було побудовано лінійний прискорювач електронів, який був один із перших у СРСР. Особливу увагу Антон Карлович приділяв створенню глибокого вакууму у прискорювачах. Спільно із Синельниковим він розробив та впровадив у наукову практику масляні дифузійні насоси, що давали змогу досягти вакууму приблизно 10-⁶ мм рт. ст. Ці насоси десятиліттями використовувалися у прискорювальних установках по всьому СРСР.
Життя та робота під час війни
З початком Другої світової війни Антон Карлович Вальтер, як і більшість співробітників Харківського фізико-технічного інституту, був евакуйований до Казані. В умовах гострого дефіциту обладнання та ресурсів, він продовжив наукову діяльність, зосередившись на завданнях, що мали важливе значення для оборонного комплексу.
Головним напрямом його роботи у цей період стало вдосконалення вакуумної та прискорювальної техніки. Розроблялися й адаптувалися системи отримання глибокого вакууму, що були необхідні для роботи радіотехнічних приладів та компонентів радіолокаційних установок. Паралельно йшли роботи над конструкцією стабільних джерел заряджених частинок. В евакуації Антону Карловичу довелося практично наново вибудовувати наукову базу: організовувати лабораторні стенди, підбирати матеріали, адаптувати методики.
Окремим завданням стала підготовка інженерних кадрів. У Казані було організовано прискорені курси для молодих фахівців, що були мобілізовані на науково-технічні посади. Крім викладання, Вальтер брав активну участь у методичному розробленні навчальних програм, приділяючи увагу як прикладній підготовці, так і базовим розділам фізики, які були необхідними для роботи з новим обладнанням.
Повоєнний період
У 1943 році, одразу після визволення Харкова, Антон Карлович повернувся до міста та розпочав відновлення зруйнованої лабораторної бази інституту. Вже у 1944 році у ХФТІ було запущено перші відновлені установки для експериментів у галузі ядерної фізики. Роботи в евакуації та рішення, що були розроблені під час цих робіт, стали підґрунтям низки повоєнних проєктів інституту, включно з дослідженнями у галузі ядерних реакцій і фізики прискорювачів.
З 1944 року Антон Карлович очолив лабораторію ядерних реакцій, а у 1945 році був призначений заступником директора ХФТІ. Під його керівництвом почалася системна робота зі створення вітчизняних джерел швидких нейтронів та дослідження ядерних перетворень.
Викладацька діяльність
З 1937 року Вальтер очолював кафедру фізики атомного ядра у Харківському університеті. Багато хто з його учнів пізніше стали видатними фахівцями у галузі фізики високих енергій, радіаційних технологій та прикладної ядерної енергетики.
У 1951 році Антон Карлович Вальтер був обраний академіком Академії наук УРСР, а у 1955 році йому було надано почесне звання заслуженого діяча науки та техніки УРСР.
Наукові праці та підручники
Антон Карлович Вальтер опублікував понад 80 наукових праць, зокрема монографії та підручники. Серед найбільш значущих:
“Електростатичні прискорювачі заряджених частинок” (1963) – фундаментальний посібник із проєктування та експлуатації прискорювачів, та “Ядерна фізика” (у співавторстві з І. І. Залюбовським) – підручник, що став підґрунтям для викладання цієї дисципліни у вишах СРСР. За це видання авторам була надана Державна премія України (посмертно, у 1993 році).
Антон Карлович Вальтер помер 13 серпня 1965 року у Харкові. Похований на другому міському кладовищі.
Антон Карлович Вальтер – одна з важливих постатей в історії радянської фізики. Його дослідження у галузі вакуумної техніки, прискорювачів та ядерних реакцій заклали міцне підґрунтя для цілої низки напрямів, що визначили розвиток фізико-технічної науки на десятиліття вперед.
Список використаних джерел інформації: