Напевно, в кожному місті є особистості, що своєю унікальністю створюють певний міфологічний світ, який зазвичай залишається прихованим, і відомий лише тим, хто давно пустив своє коріння в ньому. Фігуру Олега Мітасова складно окреслити вичерпними іменниками, оскільки саме різка зміна його діяльності створює ореол загадковості навколо історії, про котру піде мова далі на ikharkovchanin.
Раптовий злам звичного життя
Факти, з яких починається біографія Мітасова, є доволі простими: батько, що працює горним інженером, матір – лікар у посольстві, і між ними Олег, який отримує вищу економічну освіту. Однак найчастіше саме так тривіально починаються захоплюючі життєві шляхи, і ми можемо в цьому переконатись на прикладі Мітасова.
Раптово в його житті все змінюється – Олег забуває в автобусі свою атестаційну роботу, з якою він щойно збирався пройти Вищу атестаційну комісію, і цей момент стає точкою неповернення. Мітасов втрачає розум, і все його подальше життя складається з написання речень, котрі абсолютно позбавлені логіки і однозначного сенсу.
Проте саме ця неоднозначність і приваблює згодом як видатних художників Харкова, так і людей, що проходять повз. Надписи, що робить Мітасов, заповнюють простір його кімнати, і не зупиняються за її порогом. Хтось бачить у цьому лише прояв хвороби, хтось – занурюється у глибини сенсів, які могли бути закладені Олегом. Але безперечним залишається одне – феномен Мітасова стає безпрецедентним, його неможливо помістити у будь-які класифікаційні рамки, бо будь-які виявляються занадто вузькими.
Не проходить повз такого явища і сучасний митець Павло Маков, який у спробі відрефлексувати постать Олега знімає документальні кадри його квартири, які згодом презентує на всеукраїнському фестивалі “Культурний герой” у 2002 році.
Алюзії на Мітасова
У своїх розмислах Маков доходить висновку, що марно шукати у фразах Мітасова романтику і певний сенс. Однак Олег вже перетворився для міста на міф, і його вплив ми можемо бачити крізь: так, харківська музична група привласнила собі одне із словосполучень Мітасова “ВЕК.ВАК”, що стало її назвою. Іншим прикладом може слугувати робота відомого харківського митця Гамлета Зіньковського, “Знаємо. Любимо. Цінимо”, у якій автор використав напис Мітасова.
Окремою сферою, у якій втілена пам’ять про дану фігуру, є безпосередньо спадщина, що складається з предметів побуту. Саме вона стає центром уваги у Харківській муніципальній галереї у 2018 році. Відомо, що деякі об’єкти з квартири Мітасова все ж таки залишились загубленими, і на сьогодні мало що здатно нагадати про його існування. Офіційно Олега класифікували як художника-аутсайдера, і дійсно: деякі діячі мистецтва продовжують інтерпретувати написи Мітасова на свій лад, і навіть намагаються віднести їх до певного жанру. Так, поет Михайло Токарєв розглядає речення Олега у контексті концептуалізму.
Однак згодом усі схиляються до думки, що постать Мітасова значно більше має в собі як міф, а не як звичайна людина. Проте саме такою і є доля місцевих легенд, і Олег – яскравий приклад тому.