Науковий розвиток в області психічних розладів пройшов крізь кілька етапів. Від загального нерозуміння психічних розладів, коли вони пояснювалися релігійним та містичним світоглядом, пов’язаним з демонологією й відьмівством і супроводжувалось стратами психічно хворих. Через зміну ставлення суспільства до психічно хворих з акцентом на гуманізацію та медичну допомогу, коли були закладені основи наукової психіатрії та реабілітаційного підходу. До розвитку біологічної та соціальної психіатрії, вдосконалення організаційних форм допомоги хворим та впровадження концептуальних підходів реабілітації психічно хворих. Далі на ikharkovchanin.
Історія розвитку психіатрії в Сабуровій дачі
Сабурова дача, також відома як “Сабурка” є харківською обласною психіатричною лікарнею № 3. Це один з найбільших наукових центрів у сфері психіатрії в Україні. Вона має свою довгу історію.
Заснування сягає 1796 року, коли будинок для осіб з психічними розладами об’єднався з будинком для невиліковних хворих. У 1820 році заклад був переміщений на територію колишнього замку генерала П. Ф. Сабурова, в якому вже з 1812 року розміщувалися всі соматичні відділення “богоугодного закладу”. Цей час став підставою для створення психіатричного відділення на Сабуровій дачі, яке пізніше стало клінічною університетською базою, а згодом однією з найбільших психіатричних лікарень на теренах Україні.
У 1834 році професор хірургії й душевних захворювань Харківського університету П. А. Бутковський видав перший підручник з психіатрії “Душевні захворювання…”, в якому вперше ввів термін “психіатрія”, що сприяло розвитку цієї сфери діяльності.
Завдяки наполегливості професора П. І. Ковалевського, у 1883 році почав виходити перший вітчизняний спеціалізований журнал “Архів психіатрії, неврології й судової психопатології” у Харкові.
На базі Сабурової дачі у 1920 році було створено Український психоневрологічний інститут.
У 1926 році Сабурову дачу перекваліфікували в Український інститут клінічної психіатрії й соціальної психогігієни, а у 1932 році було створено Українську психоневрологічну академію, до складу якої входило 4 інститути: клінічної, експериментальної, дитячої та соціальної психоневрології. Також перший у світі інститут психоневрологічних фахівців, серед яких були: психіатри, невропатологи, нейрохірурги, судові та дитячі психіатри. Роботу академії високо оцінив журнал Американської медичної асоціації. Вченими й лікарями Сабурової дачі були закладені основи психіатричної, неврологічної та нейрохірургічної шкіл України.
У 1937 році академія була перекваліфікована в Український науково-дослідний психоневрологічний інститут.
У роки Другої світової війни інститут разом зі створеним на його базі військовим госпіталем були евакуйовані в Тюмень. Війна та окупація нацистами території України завдали великої шкоди всьому народному господарству, включаючи психіатричні лікарні. Хворі, які перебували на Сабуровій дачі, були розстріляні, майно та обладнання розграбовані, більшість будівель зруйновані.
Після війни, госпіталь обслуговування інвалідів постраждалих від бойових дій з всієї Лівобережної України.
У 1955 році заклад отримав назву Харківської психоневрологічної лікарні, у 1960 році – Харківської міської клінічної психіатричної лікарні № 36, у 1976 році лікарня отримала № 15, а у 2005 – № 3. Зважаючи на те, що номер психіатричної лікарні періодично змінювався, серед працівників виник жарт: “Раніше в Харкові кожен тридцять шостий був психічно хворий, потім кожен п’ятнадцятий, а тепер кожен третій”.
Стан та діяльність Сабурової дачі
Сабурова дача є великою багатопрофільною спеціалізованою психіатричною лікарнею на 2400 ліжок. Територія лікарні займає 18 гектара і загалом має 28 будівель.
Відділення надають психіатричну, наркологічну та неврологічну допомогу пацієнтам Харкова, та області. Судово-психіатричні заклади проводить первинну амбулаторну та стаціонарну судово-психіатричну експертизу не тільки для Харкова та області, а в особливо складних та спірних випадках – усіх областей Лівобережної України. Діє 31 відділення різних профілів для дорослих, дитячих та підліткових психозів та інші.
Відомі пацієнти Сабурової дачі
Один із перших відомих пацієнтів Сабурової дачі був Всеволод Михайлович Гаршин, відомий письменник ХІХ століття. Він перебував в лікарні кілька місяців. Саме тут він написав своє відоме оповідання “Червона квітка”. Всеволод Гаршин зауважував, що в нього “виходить щось фантастичне, хоча насправді це суто реальне”. В ньому він залишив опис лікарні.
Неймовірно, але революційним центром Харкова стала Сабурова дача, де переховувався керівник революційного руху харківського пролетаріату Федір Андрійович Сергєєв, відомий як “товариш Артем”. Слід зауважити, що візити революціонера в лікарню не лише мали характер “наставництва” пацієнтів та молодшого медичного персоналу, але й конспіративного проживання. Одного разу Артем поклав головного лікаря у візок і кинув у бруд. Той подав скаргу з закликом арештувати “соціаліста та агітатора Артема, який на Сабуровій дачі в підвальному поверсі лікарні організовує зустрічі вночі, на яких збираються службовці лікарні, солдати, і навіть офіцери… збирають гроші на повстання…”
У 1919 році в лікарні ховався від мобілізації поет Велимир Хлєбніков, де написав кілька творів, серед яких вірш “Ангели”.
На початку 1960-х років тут протягом певного часу перебував Едуард Лімонов, що знайшло відображення у його книзі “харківського циклу” під назвою “Молодий негідник”.
Олег Мітасов був відомий як “міський божевільний”. У середині 1980-х років він започаткував місцевий стріт-арт, почав наносити на стіни будинків численні написи, на кшталт: “Зірок з неба не зривати”, “Ленін”, “Мітасов”, “ВЕК ВАК”. Згідно з однією з легенд, абревіатура ВАК означає Вищу атестаційну комісію, яку художник не зміг пройти, через те, що забув свою атестаційну роботу в автобусі, що сильно вплинуло на його розумовий стан.
У 2020-х роках українська психіатрія перейшла до етапу, що характеризується деполітизацією та відкритістю, а також пріоритетом загальнолюдських цінностей в наданні допомоги хворим із психічними розладами. Це створює можливість для подолання відчуження та дегуманізації психіатрії. На жаль, економічні труднощі в охороні здоров’я країни, включаючи психіатрію, обмежують можливості для прогресивних змін.