Для подальшого ознайомлення з історією футболу і спорту в Харкові, варто ближче познайомитися з особистістю самого Максиміліана Гельфериха. Розвиток футболу у Харкові пішов багато в чому завдяки інфраструктурі, заснованої «батьками міста» і в особливості Максиміліаном Христиановичем. Навіть після 1922 року, продовжували користуватися закладеної їм базою. Всі гасла про відродження зводилися на ділі до того, що намагалися хоч якось привести віджате занедбане і розбите майно в первісний лад. «Вбитий» комунізацієй стадіон «Гельферих-Саде» так і не могли відновити в пристойний вигляд ще багато років, пише ikharkovchanin.com.
Дорадянська основа інфраструктури
Створену інфраструктуру Гельферихом-Саде можна розглядати багаторазово, повертаючись до неї в описах кожної наступної епохи. Камені добротно збудованих споруд нагадують нам про цю особистість унікальною Душі. Затишні місця Харкова ще надовго збережуть планування, створену силою мислення великого підприємця.
Тому пізнаючи Душу нашого міста Харкова цікаво подивитися біографії знаменитих людей початку минулого століття. Адже в цих біографіях людей, які жили на зламі минулих століть дуже показово проявлена історія містобудування і розвитку Харкова. Саме перша половина 20-го сторіччя зробила Харків таким, яким він є. Потім було вже просто розростання гігакубів бетону в ширину. Навіть візитні картинки Харкова – Держпром, Дзеркальний струмінь, площі та парки міста, вхід на стадіон «Металіст» та інститут ядерної фізики – все це було створене в першій половині століття тими самими людьми, які народилися і виховувалися в дорадянські часи.
А характерною особливістю другої половини 19 століття було те, що на слов’янські землі масово переселялися кращі представники своєї справи з Європи – інженери, економісти, підприємці, бізнесмени і просто амбітні молоді люди. Ця хвиля переселенців з розвинених західних країн закладала основи євроінтеграції України. Якщо б цьому не завадили червоні терористи та зброд, що понаїхав з північних регіонів, Україна в 20-му столітті стала б центром економічного впливу всієї Європи. Мета і причини такої економічної міграції як не можна краще проявилася в біографії Максиміліана Гельфериха, людини великої душі, вселенського розуму і великої сили духу.
Коли юнак Максиміліан приїхав до Харкова в 1851 році, ніщо не вказувало на те, що десятиліття потому він буде перетворювати вигляд міста і залишить після себе спадщину, яка збережеться на карті і сотні років після нас. Ще збережеться після нас і стадіон, який має історичну цінність, сотні років ще можуть простояти добротні «Гельфериховські» медичні та навчальні корпуси. Наче дух Гельфериха або його ангели-хранителі зберегли територію стадіону «Гельферих-Саде – Серп і Молот» і сто років потому. Незважаючи на всі претензії будівельних компаній і всіх бажаючих на територію – ніхто ніяк не зміг змінити в кадастрі цільове призначення території. Територія так і залишилася числитися як «спортивного призначення» і навіть місцева влада не має повноти повноважень змінити її цільове призначення.
А геометрію частини Московського проспекту з сусідніми вулицями, яка утворилася завдяки масштабній діяльності пана Гельфериха, взагалі наряд чи коли небудь зміниш. До речі, розташування універмагу «Харків» зобов’язане теж виключно завдяки плануванню території під перше футбольне поле клубу «Гельферих-Саде» в 1909 році. Нинішній універмаг фактично точнісінько перекриває площу самого першого футбольного поля в Харкові.
Переселення німецького юнака в Харків
Чистокровний німець, приїхав до Харківського краю із земель королівства Вюртемберг, за тими мірками дуже далекого від нас.
Чому Максиміліан приїхав у Харків?
Народився Максиміліан Гельферіх в 1828 році в скромному «райцентрі» Ройтлінген, майже на околиці Німеччини, з населенням тоді не більше п’ятнадцяти тисяч, який оточували дрімучі безлюдні гори. Містечко, яке було видатне хіба що самою вузькою вулицею в світі, яка офіційно зареєстрована в книзі рекордів Гінесса, її ширина в найвужчому місці 31 сантиметр, і з таким показником навряд чи вона буде перевершена – просто вже менший отвір ніхто не наважиться назвати вулицею. Це вже в 20-му столітті, місто Ройтлінген прославилось на всю Європу своєю філармонією і подарувало світу знаменного мистецтвознавця і письменника Гайзера Герда. Це зараз стадіон 120-ти тисячного Ройтлингена іноді приймає матчі національних юніорських збірних на модерновому 15-ти тисячнику. Це тепер містечко з населенням вже 120 тисяч чоловік будує ультрасучасні квартали, а в ті часи ніщо не вказувало на його розвиток.
І до речі, любителям футболу – в 2017 році стадіон Ройтлингена був повністю заповнений на матчі юніорської збірної Німеччини з юніорською збірною Австрії. А футбольний клуб Ройтлингена виступав пару сезонів навіть у другій бундеслізі, аналог нашої першої ліги, в 2003-му і 2004-му роках. Але 150 років тому там було все набагато похмурішим.
Навколо рідного селища Максиміліана були тільки ліси та сільські поля, а в німецьких містах вже всі економічні ніші були щільно зайняті процвітаючим капіталізмом.
Тобто цілком природно, що тоді перспективніше було сподіватися відкрити свої таланти на нових землях, які починали бурхливо індустріалізуватися. Так воно і сталося, через вісім років після приїзду в Харків, в 1869-му, Максиміліан відкрив «дилерський центр з продажу європейської та американської сільськогосподарської техніки. Перебудований будинок його першого «презентаційного офісу» знаходиться на одній з вулиць, що примикають до сучасного Кінного ринку. І так далі, по висхідній пан Гельферих став одним з найуспішніших бізнесменів регіону, входив до складу Харківської біржової організації. А в 1887 – 1891 роках удостоївся честі від самого царя-імператора входити до складу урядової комісії, тобто придбав вплив у масштабах тодішньої імперії.
В цьому тексті використана інформація, опублікована Владиславом Карнацевичем в книзі «100 знаменитих Харків’ян». Що ми дізнаємося з уже проведених досліджень?
Інтриги долі Гельфериха
Юний Максиміліан починав з посади бухгалтера-касира в галантерейному магазині. По приїзду в Харків приєднався до вже існуючої німецької громади, яка компактно проживала по вулиці Пушкінській, і відповідно носила в ті часи назва – Німецька.
Близько сучасної площі Поезії збереглася геометрія лютеранської кірхи, сумлінним парафіянином якої був пан Гельферих. На цьому місці побудований багатоповерховий будинок.
У 1850-х роках проникливі представники верхів суспільства вже бачили, що скасування кріпосного права стає неминучим, що це призведе до прискорення розвитку капіталістичних відносин на селі. Все більшим попитом користуються нові сільськогосподарські знаряддя, але розбагатіти на цьому ділі, ймовірно, ще було важко. У 1853-м Максиміліан Християнович вирішує зайнятися саме продажем плугів, сівалок, косарок і пристосувань німецької фірми «Белін Фендрих».
Це була нова незвідана ризикована ніша, незважаючи на те, що вже багато років працювало «отрасльфило-технічне товариство», яке мало допомогти поміщикам перейти до передових форм і технологій ведення агробізнесу. Протягом декількох років представництво «Белін Фендрих» було маленьким скромним агентством і, судячи з усього, Гельферих не був його власником.
Положення різко змінилося після проголошення знаменитого Маніфесту 1861 року, а точніше, через кілька років після нього – коли поміщики і заможні селяни усвідомили, що сталося і які перед ними відкриваються перспективи. Попит на техніку зріс у кілька разів. У 1869 році (а це, до речі, і рік, коли Харків став залізничним містом) Максиміліан Християнович відкриває вже власний заклад з продажу сільськогосподарських машин закордонних фірм, укладаючи з цими фірмами відповідні договори.
Так харківський купець став, як зараз прийнято говорити, ексклюзивним представником в Україні таких іноземних компаній, як «Клейтон і Шуттльворт» з Англії, «Сакк та Екперт» з Німеччини, «Джонстон і Гарвейст» з США. У Харкові перебував головний склад закладу, а в багатьох містах Півдня Тодішньої імперії з’явилися його відділення. Доходи Гельфериха швидко зростали. Він став шанованою людиною, купцем 2-ї гільдії.
«Фатальна жінка» в передісторії Харківського футболу
Отже, почавши розповідь про видатного пана Гельфериха, що б перейти безпосередньо до історії спортивної слави та футболу, ми не можемо не згадати, звідки, чому і на підставі чого взявся і перший стадіон, і перший справжній футбольний клуб. Про те як і чому з’явився сам завод «Гельферіх-Саде», персонал якого стали піонерами харківського футболу, про адміністративні і технічних аспекти наступна глава. Але окремих сторінок гідно все те, що пов’язано з появою самої назвою бренду, складеного з двох прізвищ.
Без чого неможлива будь-яка визначна історія?
Звичайно, як у всякій резонансній історії не обійшлося без «фатальної» жінки, завдяки якій ми бажаємо знову побачити і на сучасній вивісці врятованого спорткомплексу старовинну подвійну назву «Гельферіх-Саде».
У 1868 році пан Гельферіх взяв за дружину онуку заможного власника галантерейної фірми «М. Саде» Жозефіну. Ось звідки ми зараз і маємо слово «Саде» у всіх назвах. Цей родинний зв’язок в подальшому зробив свій вплив на хід подій, що заклали основу інфраструктури.
Одруження виявилося вдалим не тільки в соціально-економічному аспекті, але привнесло в життя Максиміліана нове натхнення. Судячи з усього, дійсно справжні «рада і любов» панували в будинку Гельферихів. Жозефіна стала в ряду тих жінок, які непомітно стоять за подвигами багатьох великих чоловіків.
Діяльність Максиміліана Гельфериха створила передумови для розвитку спортивної інфраструктури і появи в Харкові його величності Футболу.
Досягнувши статусу купця другої гільдії, маючи вже гроші для інвестицій, бізнесмен Гельферіх скуповував землі в районі Кінного ринку. На цих землях побудовано «Жіночу допомогу», нині це працюючий Другий пологовий будинок і Школа імені Жозефіни Гельферих. І на цих же землях потім виявився розташованим стадіон «Спортивного гуртка М. Г. С.»
У 1875 році там, де зараз знаходяться клумби «Площі Захисників України», Гельферих побудував для складу цегляне приміщення, а через три роки при складі з’явилася ковальська і слюсарна майстерня. У 1880-му пан Гельферих створює виробництво аналогів деталей техніки, котрі поставляються з-за кордону. На периметрах нинішніх «Захисників України» будуються чавуноливарні майстерні «для справляння готових виробів, одержуваних з-за кордону».
Рада так любов та спільний бізнес
У 1882 у пана Гельфериха з’являється свій справжній завод. Максималізм і ясність бачення дозволили Гельфериху вчасно вловити ринкову коньюктуру і він вирішує будувати виробництво з повним розмахом, якого ще не бачили наші краї. І тут вплив «фатальної жінки» включається по повній
Злагоджені сімейні відносини викликали довіру батьків Жозефіни до Максиміліана, і в підсумку було зроблено пропозицію про спільний бізнес. В кінці 1880-х років торговельно-промисловий заклад купця Саде приєднався до заводу Гельфериха. Так в руках сім’ї Гельферіх-Саде концентрується виробництво сільськогосподарських машин. Вивіска, написана через дефіс «Гельферіх-Саде» з’являється на фасаді заводу, а потім у всіх супутніх назвах, а потім і в назві стадіону!
Але як у будь-якій реальній історії є і своя темна частина. Так іноді буває, що за публічний успіх або багатство у цьому житті доводиться чимось «розплачуватися». Була своя «розплата» і у Максиміліана… а може це було провидіння, яке позбавило потенційних нащадків від страждань і жаху 1917 року. Але як би там не було – у Максиміліана з Жозефіною дітей не було. Може, це було й на краще перед наступаючим червоним пеклом, а може, було б краще зараз для нас, якби в Німеччині знайшлися б його нащадки.
Але що ж, будемо вже констатувати історію так, як воно вже вийшло, без емоційних припущень. А ця історія органічно пов’язана з самою особистістю видатної людини. Прибери його з цієї історії – не буде й самої історії. А продовження розповіді слідує.
Галерею старовинних світлин автор використав з ресурсу: https://mystikinfinity.blogspot.com/2017/06/blog-post.html
За зображення, які пов’язані з Гельферих-Саде, подяка Товариству німців м. Харкова
