Діяльність промислового магната Максиміліана Гельфериха в кінці 19 століття створила передумови для розвитку спортивної інфраструктури та зародження харківського футболу. Це глави літопису спортивної слави Харківщини, які не можливі без меценатів і «батьків міста», які заклали соціально-економічний розвиток Харкова. Перший стадіон Харкова, перший футбольний клуб – це все про Гельфериха, пише ikharkovchanin.com.
Ми оповідаємо про те, що в дорадянські часи стадіон «Гельферіх-Саде» був визнаний кращим по Україні спорткомплексом, а лідерство Харківських спортсменів з дорадянських часів було незаперечно аж до середини 1930-х. Так у Харкові спортивна історія до середини минулого століття фактично є частиною загальної соціальної історії міста. Тим і цікаво розглядати, як і завдяки чому з’явилися спортивні споруди, що і які фактори сприяли масовому заняття різними видами фізичної культури.
Завод «Гельферіх-Саде» став унікальним підприємством, яке сприяло розвитку спорту в Харкові. Ще за життя Гельфериха службовці і працівники заводу брали участь у різних спортивних гуртках і товариствах.
У попередніх публікаціях на сайті ми розповідали про те, як Максиміліан Гельферіх став одним з найвидатніших бізнесменів Слобожанщини кінця 19-го століття. Приїхавши з Німеччини в 1851 році, він у 1853-м зайнявся постачаннями сільськогосподарських пристосувань. У 1869 пан Гельферіх відкрив власну дистриб’юторську фірму» з продажу імпортних сільськогосподарських машин.
Успіхи пана Гельфериха
Досягнувши статусу купця другої гільдії, маючи вже гроші для інвестицій, бізнесмен Гельферіх скуповував землі в районі Кінного ринку. Нинішні пологовий будинок №2, що збереглася з дорадянських часів площа стадіону і навіть універмаг «Харків», а тим більше майбутній житловий квартал на місці «Серпа і молота» – це всі землі Максиміліана Гельфериха. На нинішній площі «Захисників України» розташовувалися його перші складські приміщення та приміщення перших майстерень.
Головною справою життя пана Гельфериха стало створення власного інноваційного виробництва – найбільшого в Харкові виробництва тих років. Технології, інженерні рішення та організація праці на заводі сільськогосподарських машин «Гельферіх-Саде» були на той період самими передовими в галузі, тому варто зробити окремий екскурс огляд історії самого заводу. Також соціальна політика власника бізнесу теж заслуговує окремого абзацу.
Вдале одруження на внучці процвітаючого торговця пана Саде сприяло розвитку бізнесу. Жозефіна Саде стала ангелом-натхненником для звершень Максиміліана. В кінці 1880-х років торговельно-промисловий заклад купця Саді приєдналося до заводу Гельфериха. Після цього вивіска подвійного бренду, написана через дефіс «Гельферіх-Саде» з’являється на фасаді заводу, а потім у всіх супутніх назвах, а потім і в назві стадіону!
У 1887 році пан Гельферіх знаходить визнання в масштабах імперії, цар-імператор удостоює його честі стати членом урядової комісії, яка розробляла нові закони для поліпшення умов ведення міжнародного бізнесу.
Пан Гельферіх стає новатором і в маркетингу. Справи розвивалися. У 1887 році Гельферіх організовує першу в усій російській імперії сільськогосподарську виставку! У подальшому за допомогою Гельфериха виставки проводяться по всій імперії – але перша була все-таки в нашому улюбленому Харкові!
Віхи розвитку «Гельферіх-Саде»
Інфраструктуру, створену величчю розуму і широтою серця промисловця і мецената Гельфериха, варто розглянути детальніше, хоча підкреслюємо, що це не головна тема дослідження, тому в усі подробиці занурюватися не будемо.
То як умів масштабно і стратегічно мислити пан Гельферіх – вже видно на прикладі його проекту найбільшого в Харкові чавуноливарного заводу.
В 1875 році на Кінній площі, а точніше на місці, де зараз знаходяться клумби Площі Захисників України, Гельферіх побудував для складу двоповерхове цегляне приміщення, а 1878 році при складі з’явилася майстерня по виробництву ковальських і слюсарних робіт.
У 1880-му пан Гельферіх створює місцеве чавуноливарне виробництво аналогів деталей техніки, що привозилась із-за кордону. У 1880 саме на периметрах нинішніх Захисників України будуються чавуноливарні майстерні «для справляння готових виробів, одержуваних з-за кордону». Максиміліан, своїм характером максималізму йде в новаторах і будує одну з перших на Слобожанщині парових машин підвищеної потужності але…. закидає це розпочату справу відразу після її запуску. Максималізм і ясність бачення дозволили Гельфериху вчасно вловити ринкову кон’юктуру і він вирішує будувати виробництво з повним розмахом, якого ще не бачили наші краї. Одна парова машина, нехай навіть підвищеної потужності, не могла вирішити масштабні завдання.
У квітні 1881 Максиміліан Христианович представив міській владі проект цілого чавуноливарного заводу, зі спорудженням великого чавуноливарного цеху, вагранки, мідноливарний печі, сушильної камери і підсобних приміщень. Треба сказати, що міська управа досить критично розглядала кожен пропонований проект. Охочих інвесторів було багато і було зрозуміло, що «вигідних» ділянок може на всіх не вистачити. Проникливий розум Гельферіха оцінив місце лугових хащів між гирлом річки і проектом «окружний» залізниці, до речі, станція «Балашовська» відкрилася в 1895 році. Так фактично і з’явився на своєму місці майбутній гігант радянської індустрії на луках річки Немишлі.
Уже в 1882-му новий завод випускав віялки, культиватори, сінешні преси та пристосування. Виробництво безперервно розширювалася. Якщо в 1882 році на заводі працювало 60 чоловік, то в 1885 році їх було вже 107 осіб. А на початку 20-го століття персонал заводу становить уже понад 500 осіб. У 1911 році на заводі працювали 1480 осіб, до 1917 року на заводі працювало 3 тис. робітників.
Соціально-економічна політика Гельферіха і Саде
Крім технологічних і комерційних інновацій – характерний нюанс значущості самої особистості Максиміліана Гельфериха – в його ставленні до людей.
На базі об’єднаного торгово-промислового закладу вже з подвійною назвою бренду в 1895 році родичі і службовці Максиміліана Християновича створюють акціонерне підприємство «Товариство Гельферіх-Саде», що виробляє і продає сільськогосподарські машини і знаряддя власного і закордонного виробництва. Парові і кінні молотарки, плуги, сівалки, жниварки, жатки-сноповязалки і безліч пристосувань.
Гельферіх і Саде проводили мудру людську соціальну політику. Та й сам Максиміліан був великої душі людина. Він вселяв довіру співробітників, а співробітники щиро старалися заради пана. Тому більшість майстрів стали власниками акцій, що поліпшило їх соціальне і матеріальне становище. А з Європи на завод «Гельферіх-Саде» з задоволенням почали приїжджати німецькі і англійські фахівці. Ось саме так, з економічною мотивацією та позитивної моральної складової особистості самого пана Гельфериха у Харків приїхали ті люди, які привезли в Харків футбол.
Але не тільки європейськими кадрами пан Гельферіх поповнював свій завод – він активно займався сприяння отримання технічної освіти місцевої молоді! Наприклад, Ремісниче училище на Петінці фактично працювало на відбір кращих молодих кадрів для гельферихівського бізнесу. Маючи вплив у місті і вагомість слова, пан Гельферіх всіляко стимулював проекти розвитку навчальних закладів.
Ці всі описи нам дають уявлення про інфраструктурних та економічних передумовах розвитку спорту і появи першого футбольного клубу Харкова.
В останні роки 19-го століття значну ж частину адміністративного персоналу заводу «Гельферіх-Саде» складали німці та англійці. А всього в 1899 році на заводі працювало 436 осіб, тобто діаспора вже офутболившихся націй становила кілька десятків співробітників!
До того ж розвиток спорту в Харкові пішло бурхливими темпами. Соціальна політика керівництва корпорації «Гельферіх-Саде» давала можливість, час і кошти співробітникам займатися спортивними захопленнями. Так і організовувалися перші спортивні гуртки задовго до 1908 року, представники яких згодом і вийшли буцати вперше футбольний м’яч, причому буцати саме на землі пана Гельфериха!
Що показав 1905 рік
Культура соціальних стандартів компанії «Гельферіх-Саде» навіть обернулися неприємним виворотом в 1905 році, за що отримали снарядами по фасаду. Якщо хтось ще думає, що «майдан» 1905 року був влаштований нещасними дикунами, приниженими голодними рабами – пора визнати, що цей стереотип є перегином комуністичної пропаганди. Так, 10-12 годинний робочий день без відпускних це було проблемою всієї тієї епохи, хоча і зараз ми серед багатьох своїх знайомих можемо дізнатися про 10-годинний робочий день. Але це було не головною причиною.
Передове виробництво не могло видавати високоякісну продукцію руками голодних рабів і пригноблених. Людина-Гельферіх який «зливав величезні гроші» на будівництво лікарень, навчальних закладів, здійснював «мільйонні пожертви лікарям, лікарям, студентам, оплачував медичну допомогу незаможним – ніяк не вписується в образ рабовласника. І зараз в 21 столітті працюють «гельферихівські корпуси» пологового будинку №2 та на території медкомплексу 17-ї лікарні. Ще один з глобальних прикладів – Гельферіх заради свого персоналу зробив обезболачування русла річки Немишля в районі нинішньої вулиці Лесі Українки, з метою спорудження житлових будинків. Нинішнє «окультурене» русло річеньки під мостом на повороті з Московського проспекту до Французького бульвару у бік Салтівки – це справа рук землекопів, за кошти Гельфериха. Це зараз наші бізнесмени навіть шматка асфальту не покладуть до своєї прохідної – але у тих людей дорадянського періоду все було по іншому, більш соціально орієнтованим.
Співробітники «Гельферіх-Саде» були лідерами бунту у Харкові в 1905 році вже через 4 роки після його смерті. Гельфериха вже не було з людьми 4 роки – може подальше керівництво заводу знехтувало ту соціально-економічну корпоративну культуру, яка була при панові Гельферихі. Але в будь-якому випадку мотивація «майдану-1905» у Харкові була в тому, що люди цієї компанії розуміли як має бути краще! Гельферіхівці мали уявлення кращих соціальних та суспільно-політичних стандартів суспільства, ніж ті, які надавав монархічний устрій царського режиму. До речі, акція протесту була саме проти царського режиму, а не проти власних директорів. Ніяких своїх паничів і начальників виробництв не вішали, не стріляли, не розкуркулювали. Навіть у всіх історичних довідниках написана фраза: «це була боротьба за демократичні свободи і політичні права». «Майдан» тих років жорстко прокотився по всій Російській імперії, бунтували навіть деякі матроси і військові прямо «під стінами» у царя.
Фотографію виставкового салону техніки «Гельферіх-Саде» ми якраз маємо завдяки тому, що фотограф відобразив діри в стінах від попадання снарядів царської артилерії. Були вуличні бої з армійськими підрозділами підконтрольними государю-імператору. Епіцентр вуличних боїв як раз відбувався біля воріт майстерні-складу «Гельферіх-Саде». Імперський режим застосував проти працівників заводу артилерію і стрілянину на поразку.
Обійшлося «всього лише» декількома загиблими, якщо коректно застосувати таке слово до того, що сталось, монарх пішов на поступки і вже на наступний рік у Харкові успішно продовжувався розквіт капіталізму і розвиток спорту.
Капіталістичний розквіт Харкова
На початку 20 століття в місті Харкові зосередилися головні офіси виробничих об’єднань, відкривалися представництва провідних банків Європи. Харків став центром тяжіння для іноземного капіталу. Провідні європейські корпорації прагнули поглибити свої зв’язки з Харковом, шукали можливості для відкриття нових підприємств. Вигідне економічне становище і наявність авторитетних вищих навчальних закладів та технічних училищ притягувало до Харкова нових жителів. Якщо подивитися на карти старовинного Харкова різних років, то можна помітити, що міська інфраструктура розвивалася досить швидкими темпами. Це був час, коли будувалися цілі нові квартали, вулиці та навчальні заклади. Не кажучи вже про те, скільки сказано про Харків як культурний і науковому центр півдня імперії.
До початку минулого століття в 1900 році в Харкові було 259 заводів і фабрик, на яких було зайнято 11 з половиною тисяч осіб. Крім цього, за інформацією 1904 ріку, в місті було 22785 ремісників.
З 1871 по 1899 рік кількість промислових підприємств збільшилася більш ніж в три рази. Дорадянський Харків був одним з найбільших промислових центрів російської імперії. Огляд дорадянської промисловості Харкова в наступній главі. А уточнення та побажання по історичному матеріалу можете написати автору https://www.facebook.com/igor.boretskyi.ua
