Андрій Цаплієнко: від форту "Буаяр" до власних книг

7. December 2020 Illia Riabinin

Серед вихідців з першої столиці чимало відомих людей, зокрема і журналістів. Як от, наприклад, один з найкращих журналістів, який дійсно може стати прикладом для всіх тих, хто хоче опанувати цю професію. Саме такий Андрій Цаплієнко – один з найкрутіших (на думку автора) журналістів не тільки Харкова, але й України, пише ikharkovchanin.

Крізь терни до Швеції та назад

Андрій Юрійович Цаплієнко народився 12 жовтня 1968 року у Харкові у родині Юрія та Валентини Цаплієнків. З 1985 року вступив на акторський факультет теперішнього Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського, звідки на другому курсі був призваний на військову службу протягом 1987-1989 рр. Після повернення йому нарешті вдалося отримати перший телевізійний досвід, коли став працювати освітлювачем у відділі спецосвітлення харківського обласного телецентру. 

Починаючи з 1992 року Цаплієнко починає працювати телерепортером регіональної харківської телерадіокомпанії «Оріон», а ще через рік розробляє авторську програму «Буря в стакані», яка там само транслювалася. У 1995 році у харківські ефіри виходить програма «Дивна мить», як сумісний продукт «Студії +7» та Харківської обласної телерадіокомпанії. Андрій стає її ведучим. У той же час він відправляється у шведське місто Кальмар на курси підвищення кваліфікації журналістів FOJO, а коли повернувся – пішов на роботу у харківський телеканал «Приват ТБ» на посаду режисера та ведучого.

Початок роботи у Києві. Форт «Буаяр»

1

У 1997 році Цаплієнко приїжджає до Києва, і отримує роботу автора та ведучого програми «Люди» виробництва ТІА «Вікна», а вже через рік отримує запрошення на роботу від телеканалу «Інтер» . Спочатку він стає ведучим ранкової програми «Утречко», а пізінше – програм «На лінії вогню», «Спецкор» та своєї власної програми «N-кілометр», яка стала найпереглядаємою на той час. У 2001 році його призначають на нову посаду – військового кореспондента телеканалу «Інтер», і Цаплієнко починає проводити військові репортажі з найгарячіших точок того часу: Афганістана, Македонії, Ірака, Кот-Д’Івуара, Непала, Шрі-Ланки, Південної Осетії, Кашміра, Ліберії, Бурунді та Колумбії.

Після отримання ряду телевізійних нагород, у тому числі, «Телетріумфу», у 2004 році він, у складі збірної команди журналістів, приймає участь у благодійному пригодницькому телепроєкті «Форт Буаяр», і стає капітаном команди, яка складалася з Марини Кухар (канал «1+1» н.т.ч.), Артема Шевченка (канал «1+1» н.т.ч.), Андрія Шевченка («5 канал» н.т.ч.) та Іванни Коберник (телеканал «ICTV» н.т.ч).

2

«Я ніколи не міг подумати, що я потраплю сюди. Я бачив по телевізору те, що там роблять з людьми. Тому почуття очікування того, що там чекає – можна сказати, що найнебезпечніше. Але цікаво!» - розповідав журналіст. І під його керівництвом команда виграє найбільшу грошову суму в історії програми – 60180 гривень! 

Після повернення, він продовжує працювати військовим журналістом, доки через три роки, у 2007 році, він переходить на посаду автора та сценаристу документальних фільмів виробництва телеканалу «Інтер».

Крим, «1+1» та власна книга

3

Уночі, 8 березня 2014 року разом з операторами «Інтеру» Володимиром Дідовим та Павлом Лисенком, репортеркою Оленою Механік, та грецьким журналістом Костасом Онісенком з газети «І Катимеріні» був схоплений російськими найманцями та добровольцями з ФСБ Росії з угрупування «Кримська самооброна». 

«Камеру в оператора схопили першою, і коли він за нею схопився, я побачив, що вони можуть і його витягти з машини, кричу: “Вовко, кинь!”. – “20 тисяч баксів, Андрюха!” – “Кинь, кажу!”. Ну, він її кинув, ми закриваємо двері, і коли вони ту камеру вже почали «гвалтувати», ми починаємо тікати» – згадує Цаплієнко.

Невдовзі Цаплієнко знову помітив дві машини, які за ними стежили, третє авто перерізало машині журналістів шлях. З автівок вискочило більше десятка озброєних людей. Діяли злагоджено, наче спецпідрозділ – то було ФСБ. Як стверджував журналіст, росіяни витягли їх з машини, конфіскували всю техніку, а самому Цаплієнкові стріляли коло вуха з АК-103.

3

«Все боліло, били ногами, і як пізніше з’ясувалося, зламали ребра. Але коли почали стріляти, я заспокоївся і подумав: «ну, не вбиватимуть, полякають і відпустять”, – пригадує журналіст.

Але так швидко їх не відпустили, бо Костаса Онісенка, який був із ними, почали “пакувати” в багажник позашляховика нападників. Цаплієнко вступає в перемови з нападниками, і коли всі «затримані» розповіли, що вони з телеканалу «Інтер», нападники повідомили, що про цей канал їм не відомо. Це остаточно підтвердило те, що то було ФСБ, бо «Інтер» знали всі кримчани.

Цей факт підтвердила і представниця ОБСЄ Дунья Міятович.

5

«Багато журналістів отримують погрози: їх атакують, застосовують до них силу, кілька працівників ЗМІ було сильно поранено під час оприлюднення подій в Криму. Серед них -  журналісти телеканалу «Інтер»: Олена Механік та Андрій Цаплієнко і двоє телеоператорів » - розповіла правозахисниця на брифінгу ОБСЄ у Відні.

Після повернення в Україну, Андрій звільнюється з «Інтера», де пропрацював 17 років, і переходить на телеканал «1+1». Свій перехід журналіст аргументував тим, що тільки там він на той час мав нагоду робити репортажі виключно українською мовою. З 2010 по 2018 роки з під його руки виходять літературні роботи «Екватор», «Люди війни», «Імперія чотирьох боків», «Книга змін» а також фантастичний постапокаліптичний роман «Стіна».

А як ви ставитеся до Андрія? Пишіть у коментарі.