Вже в минулому році ми вже писали про те, що харківський «Металіст» міг отримати в своє розташування теперішню легенду Бундесліги, Роберта Левандовського . Крім того, цікавою новиною у минулому році поділився й донецький «Шахтар», коли селекційна служба «гірників» заявила про можливість придбання першого японського гравця в Прем’єр-Лізі, нападника-бомбардира збірної Японії, Сьої Накаджими.
Відколи з’явилася інформація про можливий і зірваний трансфер польського нападника у склад «жовто-синіх» від Мирона Маркевича, два дні тому назад у «Твіттері» з’явився досить цікавий пост, в якому говорилося, що «Шахтар» не єдиний клуб, який хотів отримати японського футболіста. І хоча пост існував лише двадцять хвилин, мова йшла про «Металіст», а точніше про сезон 2002-2003 рр., коли керманичами харківського клубу виступали Михайло Фоменко та Валентин Крячко. В пості було повідомлення, що його автором виступав представник селекційної служби «Металіста», який працював у клубі якраз у описаний проміжок часу.
Одними з завдань літнього трансферного вікна того сезону, стали пошуки перспективного нападника та вінгера.
Михайло Фоменко розглядав кандидатуру нападника на той час камерунця Алена Амугу, а на позицію вінгера – словака Маріана Адама. Однак, за словами анонімного інсайдера, Фоменко також розглядав інформацію щодо третього кандидата – японця Кенго Накамури, потенціал якого й планував розкрити «Металіст».
Українські скаути на той час вже працювали у Японії, стежачи за перспективними гравцями. На той час серед японських футболістів увагу європейських клубів привертали Джунічі Інамото, який вже готувався до переходу у лондонський «Арсенал», зірка «Парми» Хідетоші Наката, який був першим японським футболістом, який отримав успіх у європейському чемпіонаті, та майбутній капітан збірної Макото Хасебе, за яким стежила італійська «Сієна».
Різниця у змаганнях
У серпні 2002 року селекційна служба харків’ян почала підготовку до початку переговорів з клубом «Кавасакі Фронтале», якому на той час належав контракт Накамури.
Протягом усього періоду трансферів за Накамурою окрім «Металіста», стежили 4 футбольних клуби, висуваючи свої пропозиції: англійський «Сандерленд» пропонував за вінгера-півзахисника 79 мільйонів євро, бременський «Вердер» – 59 мільйонів, самарські «Крила Совєтов» – 23 мільйона, і латвійський «Вентспілс» – 14 мільйонів.
В свою чергу харківський клуб запропонував за півзахисника 43 мільйони євро.
Однак, ситуація, в яку встряв харківський клуб, змусила переглянути роботу наших скаутів в країнах Далекого Сходу. Керівництво «Кавасакі Фронтале керувала рада директорів компанії «Фуджіцу», яка виступала для клубу генеральним спонсором, і не надавала команді власного президента. Після двох раундів перемов, Накамура заявив про свою зацікавленість щодо переходу в «Металіст», як можливість європейської кар’єри, але оскільки японець був на контракті у «Кавасакі Фронтале» не так довго, він підкреслив у своєму листі до харківського клубу, що чекатиме на рішення японців. І внаслідок нерозуміння українськими спеціалістами футбольної політики «Джей-ліги», та послідуючим скандалом, пов’язаним з тим, що в Японії нічого не знали про Чемпіонат України, перемови з приводу Накамури було скасовано. Через два дні наші скаути, які все ще стежили за гравцем, повідомили, що за рішенням президента компанії «Фуджіцу», Такахіто Токіти, японці відмовили всім чотирьом клубам, які не полишали надії отримати Накамуру.
Після провалу з японцями, до складу «Металіста» увійшли Ален Амугу, як нападник, і Маріан Адам, як вінгер. Крім того, у основний состав увійшов литовський захисник Відас Алундеріс.
Післямова
Не до кінця можна стверджувати, що подібні новини цілком правдиві. Адже, всі знають, що саме на той час президентом «жовто-синіх» виступав Олександр Фельдман, і мало хто може сказати, чого під його керівництвом досяг «Металіст». Особливо це відчувається, коли мимохідь згадуєш слова Михайла Фоменка, «бей вперёд, а тактика придёт». Однак, якщо дійсно «Металіст» на той час прогавив такого гравця, як Накамура, то без сумніву тоді українські агенти не розуміли специфіки іноземних футбольних ліг, оскільки не все могло бути так, як в Європі, Африці, чи в Латинській Америці, на яку звернуть увагу при президентстві Олександра Ярославського.
Тож, як виходить, «жовто-сині» могли не тільки отримати Левандовького, а й забезпечити повний карт-бланш на розвиток тих футболістів, в чиїх країнах футбол висить на волосині, а то й взагалі мертвий. І якщо «Метал» дійсно виступить другим «Металістом», а то навіть і краще – весь стадіон буде аплодувати стоячи Євгену Краснікову, за те, що він повернув у Харків великий футбол.
Хто знає, коли цього чекати…
