Мистецтво трансформується, набуває нових форм, і ніколи не залишається статичним. Умови війни сприяють цим деформаціям з більшою силою, тому для дослідників представляє інтерес вивчати історію культури у такі кризові часи. Саме вони якомога яскравіше розкривають як загальні традиції, так і локальні особливості сприйняття реальності через витвори мистецтва. Деякі художники з особливою зацікавленістю розповідають про специфіку створення картин і скульптур під час війни. Костянтин Зоркін, харківський митець, не є виключенням. Далі на ikharkovchanin.
Осмислення початку повномасштабної війни
На самому початку вторгнення Костянтин був змушений перебувати в “ЄрміловЦентрі” разом із колегами – простір слугував бомбосховищем. Однак, як стає зрозумілим з його слів, перші тижні цілком паралізували здатність творити, і художник був зайнятий вирішенням суто практичних речей – де дістати воду, їжу. Проте згодом усвідомлення війни ставало дедалі яснішим, і з тим – розуміння, що мистецтво з нею нікуди не зникає.
Костянтин повертається до створення скульптур, і помічає цікаву закономірність – основним образом стає дім. Спочатку він зображується на папері маркером, але потім втілюється в об’ємних роботах: з металу, дерева.
Пошук засобів зображення чергується з пошуком філософських сенсів, і митець все більше помічає схожих рис між німецьким експресіонізмом і сучасним українським мистецтвом. Зоркін вбачає, що причиною цієї схожості слугує воєнний час.
Окрім розмислів, Костянтин зайнятий постійною фізичною працею над скульптурами. Митець робить для себе ще одне відкриття – ніколи ще в житті він не демонстрував так багато проєктів, як у ці півтора року війни.
Містичний підтекст робіт
Для Зоркіна створення скульптур з дерева набуває додаткового, магічного сенсу під час знайомства з деревом Ур, яке випадково з’являється у його житті. Матеріал, якому властива неймовірна твердість, захоплює Костянтина своєю історією, оскільки спадщиною дерева є Полінезія, де його вважають сакральним. За думкою корінного населення, воно є місцем, у якому перебуває дух.
На Зоркіна така історія походження справляє вирішальне враження, що визначає його подальші відносини з деревом. Скульптор пояснює, що за процесом створення певного образу стоїть бажання усвідомити цей об’єкт знову. Так, ми ігноруємо прості побутові речі, поки не бачимо їх окремо, наприклад, на полотні.
Зазвичай, свою творчість Костянтин реалізує в “ЄрміловЦентрі”, і він бачить певну сумісність між цим підвальним простором і власною схильністю звертатись скоріш до тем смерті, а не любові. Для Зоркіна тільки ці дві теми будують мистецтво. Однак не дивлячись на дещо похмуру тематику робіт, Костянтин як найкраще демонструє загальне відчуття суспільства на тлі історичних подій. Сам автор вважає, що пам’ять про такі часи є необхідною умовою, аби вони більше не повторились. І, як можна переконатися, Зоркін докладає багато зусиль, аби харківська культура якомога голосніше змогла розповісти наступним поколінням про сутність явищ, які ми змушені проживати зараз.