Харків – це місто, яке ніколи не стоїть на місці, воно постійно змінюється, розвивається і росте. Війни, революції, інші історичні процеси – це все залишає сліди не тільки в житті людей, але й на мапі міста. Та водночас іноді втрачається й щось важливе – пам’ятники, які прикрашали вулиці та площі багато років тому. Багато пам’ятників, якими колись пишалися харків’яни, зникли, наче їх і не було. Деякі були знищені навмисно, інші просто загубилися під час історичної плутанини. Але ж за кожним таким зникненням стоїть історія, іноді трагічна, а іноді й смішна. Згадаймо кілька з них. Далі на ikharkovchanin.
Перший пам’ятник Пушкіну: зникла гордість міста
Сьогодні пам’ятник Пушкіну, який довгий час стояв на площі поезії, знайомий кожному харків’янину.
Але мало хто знає, що це вже другий пам’ятник поету в нашому місті.
Перший пам’ятник з’явився у 1904 році на вулиці Московська (нині вулиця Григорія Сковороди). Це був бронзовий бюст поета на високому п’єдесталі з барельєфами, які зображували сцени з творів Олександра Сергійовича. Для Харкова це була справжня подія, адже це був перший пам’ятник Пушкіну у всій Україні. Городяни пишалися ним, фотографувались біля нього, залишали квіти.
Але у 1930-х роках радянський уряд вирішив, що пам’ятник не вписується в новий порядок, і його мовчки прибрали без будь-яких пояснень. Куди подівся бронзовий бюст – залишається таємницею дотепер. Напевно, він був переплавлений, як і багато інших неактуальних скульптур в ті часи.
Колона на честь заснування Харкова: символ, який не пережив революцію
Наприкінці XIX століття в центрі Харкова здіймалась колона на честь заснування Харкова. Вона була виготовлена з темного граніту, а зверху височів двоголовий орел – символ Російської імперії. Ця колона стала однією з головних визначних пам’яток міста на той час. Її фотографували, біля неї призначали зустрічі, казали: “Якщо ви хочете зрозуміти Харків, вам потрібно починати звідси”.
Але під час революції 1917 року “символ старого режиму” орел був скинутий з п’єдесталу, а сама колона також була розібрана трохи пізніше. Сьогодні на місці цієї колони розташована площа Конституції, й лише фотографії тих років та архівні документи нагадують про стару колону.
Мати, що плаче. Забутий меморіал
Одразу після Другої світової війни на місці масових розстрілів у Дробицькому Яру був встановлений скромний, але зворушливий пам’ятник, який назвали “матір, що плаче”. Він являв собою фігуру жінки, яка схилила голову в скорботі.
Пам’ятник став першим меморіалом жертвам Голокосту в Харкові. Люди приносили до нього букети квітів, щоб вшанувати пам’ять рідних та близьких, загиблих й зниклих під час війни.
Але у 1970-х роках за рішенням влади пам’ятник було демонтовано. Офіційна версія свідчила, що він перебуває в аварійному стані, але, найімовірніше, справжня причина була в тому, що в СРСР про Голокост говорили дуже мало, і тому пам’ятник був “незручним” для тодішньої влади.
Зараз на цьому місці встановлено новий меморіал, а куди поділася стара “Мати, що плаче”, дотепер так нікому й не відомо.
Гігантський Сталін на площі Свободи
У 1950-х роках у центрі міста звели пам’ятник Сталіну, він був настільки величезним, що його було видно навіть з околиць. Здавалося, що він нагадує всім: “Ось я, батько народів, дивлюся на вас”.
Але буквально за кілька років почалася епоха хрущовської “відлиги”, культ особистості Сталіна почав потихеньку руйнуватися, й 1961 року пам’ятник розібрали. Не було ані мітингів, ані протестів, просто одного ранку гігантський Сталін взяв і зник.
Куди він подівся? Точної відповіді немає досі, але ходили чутки, що його нікуди не вивозили, а закопали просто під площею Свободи. Й цілком може бути так, що в майбутньому, коли тут вестимуть розкопки, під землею знайдуть фрагмент бронзової статуї або навіть цілого “вождя народів”.
Пам’ятник Карлу Марксу
Цей пам’ятник був унікальним, бо він зник… не до кінця.
Пам’ятник Карлу Марксу встановили в Харкові у 1963 році на площі перед Держпромом. Він гордо дивився вперед, ніби розмірковуючи про долю пролетаріату. Городяни звикли до нього, і, здавалося, він буде стояти тут вічно.
Але 2014 року, коли в країні почалася декомунізація, пам’ятник Карлу Марксу вирішено було прибрати. Та існує версія, що його не просто знесли, його сховали. Постамент залишили, а саму статую зняли та перевезли в невідоме місце.
Куди саме? Відповіді на це запитання немає й досі. Офіційна влада заявляла, що пам’ятник вирішили “зберегти для історії”. Але де саме він тепер – точно не знає ніхто. Можливо, він захований у якомусь музеї, а можливо, просто лежить на якомусь складі всіма забутий і нікому не потрібний.
Що ми втрачаємо разом зі зруйнованими пам’ятниками
Кожен пам’ятник – це завжди частина історії міста чи країни загалом. Деякі пам’ятники зникали в період війн, інші зникали внаслідок історичних і політичних змін, а якісь просто не вписалися в сучасний стиль міста. Але всі вони – невіддільна частина історії.
Сьогодні, гуляючи центром Харкова, ми навіть не підозрюємо, що на цьому місці колись стояла колона, височів Пушкін або бронзовий Сталін. Але якщо придивитися до старих фото і розпитати старожилів, можна на мить відтворити картину минулого – того Харкова, якого більше немає.
І хто знає, можливо, десь під землею, на площі Свободи, й справді дрімає гігантський Сталін, а десь у темному куточку занедбаного складу стоїть бронзовий Карл Маркс, так само розмірковуючи про долю пролетаріату…