Мистецтво живе у місті в різних своїх проявах – частина його слугує обличчям, що бачать туристи, але є і така, що ховається. Зазвичай її називають “андеграунд” – буквально та, що знаходиться під землею. Предмет нашого розгляду – “ЄрміловЦентр”. Простір, що слугує підвалом для каразінського університету, і водночас є найбільш відомим притулком сучасного мистецтва в Харкові. Далі на ikharkovchanin.
Як це все починалось?
Історія центру своїм корінням сягає 22 березня 2012 року – саме тоді він відкривається. Відомо, що раніше приміщення слугувало нічним клубом. Свій сучасний вигляд “ЄрміловЦентр” має саме такий, яким його бачила архітектурна думка ще у 30-х роках минулого століття. Простір є доволі мінімалістичним: балки з бетонними перекриттями і досі позбавлені облицювання. Звісно, це є свідомим задумом – таким чином, акцент повністю зміщується на предмети виставок, і споглядач не відволікається на щось інше.
Ширше розкрити необхідність створення даного майданчику нам допоможе звернення до найбільш значущих митців того часу – одним з них є Павло Маков. Головним чином він відомий як харківський художник, роботи якого знаходяться у Третьяковській галереї, Бібліотеці конгресу, і Метрополітен-музеї. Павло є митцем-авангардистом, і на той час він уособлює певну кризу у мистецтві.
За його словами, єдиним притулком мистецтва у місті слугують муніципальні галереї – отже, менш відомі художники, що тільки-но почали свій шлях, попросту не знаходять собі місця для самовираження. Додаткових специфічних рис набуває сучасне мистецтво – і для Павла ця проблема межує з парадоксальним фактом, що полягає у простій статистиці: левова доля відомих українських сучасних художників починає свою кар’єру саме з Харкова. Одним з них як раз і є Василь Єрмілов – саме на його честь названий центр.
Дебютна виставка
Ідея першої виставки будувалась на контрасті з традицій різних часів – конструктивістського авангардизму радянського минулого та сучасного мистецтва. Як заявляє директор “ЄрміловЦентру”, Наталія Іванова, останнім нагадуванням про конструктивізм у Харкові слугує будівля Держпрому, оскільки решта радянської архітектури зазнала змін. Таким чином, Центр сучасного мистецтва стає ще одним простором, який зберіг у собі початковий задум минулого. Перша виставка, представлена назвою “Construction. Від конструктивізму до сучасної. Харків XX-XXI” користується цим зіткненням двох епох і демонструє роботи Василя Єрмілова, Бориса Косарєва, а також митців різних поколінь, до яких належать постаті, відомі майже кожному харків’янину: Віталій Куликов, Павло Маков, Артем Волокітін, Роман Мінін, Гамлет Зіньківський, Аліна Клейтман.
ЄрміловЦентр слідує традиції об’єднувати різноспрямовані ідеї до кінця – на виставках живопис межує із графікою, фотографією, і навіть відео-артом. Окремою знахідкою для глядача тут є раритети з 20-х років минулого століття з музейних та приватних зборів.
ЄрміловЦентр: сьогодення
На сьогодні “ЄрміловЦентр” є не тільки місцем для виставок, але і, мабуть, головним центром перетину усіх творчих харківських ініціатив. Тут, наприклад, неодноразово відбувалась експозиція робіт Харківської школи фотографії, яка уособлювала собою важливе зрушення у всеукраїнській тенденції – відмова від радянського соцреалізму в мистецтві. “Автор у грі” – одна з показових виставок, що відбулась влітку 2021 року. Вона прагнула продемонструвати історію школи, і розкрила її динаміку за допомогою робіт, які простяглися від 1970-х років до сьогодення.
Серед учасників був і Роман Пятковка – найбільш яскравий представник української концептуальної фотографії. Він відомий як співзасновник Академії Чекачкова, що являє собою чергове відгалуження традиції супротиву застарілому способу розуміння мистецтва. Доказом зазначеного вище перетину ініціатив слугує виставка випускників з даної академії, що відбулася у “ЄрміловЦентрі” під назвою “Ревізії”.
Цікавим є стан культурного життя Харкова зараз, оскільки деякі фахівці зазначають, що з-поміж галерей сучасного мистецтва наразі найбільший інтерес являє собою саме “ЄрміловЦентр”. У тому простежується сумна іронія – центр, що раніше був єдиною альтернативою для маловідомих митців сучасності, і діяв скоріш всупереч, а не згідно з пануючими тенденціями, тепер нагадує єдиний острів мистецтва, що вартий уваги.