Дедалі більше під час війни з’являється оповідань з місць, що не так давно були зоною, з якої жодна думка не проникала у суспільний простір обговорення. Однак тим, кому вдалося зберегти слова, вдалось і бути свідками історії, що зазвичай залишається заритою у землю, котра нещодавно була окупованою. Історія, про яку піде мова далі, не залишилась загубленою. А мова про щоденник Володимира Вакуленка-К., який був знайдений і презентований у харківському ЛітМузеї наприкінці літа. Далі на ikharkovchanin.
Постать Володимира Вакуленка-К.
Письменник, волонтер, і активіст – його перу належать 13 книжок. Про їх вагу каже і кількість мов, на які вони перекладені. Це кримськотатарська, білоруська, німецька, англійська, есперанто, та російська мови. Вірші та казки – левова доля творчості Володимира була для дітей. За своє життя митець ставав лауреатом літературних премій безліч разів, серед них: “Срібний тризуб” та “Золотий тризуб” 2011 року, Міжнародна літературна премія імені Олеся Ульяненка, Всеукраїнський конкурс імені Леся Мартиновича, Міжнародного конкурсу “Коронація слова”.
Близькі Володимира Вакуленка-К. розповідають, що письменник мав тверду політичну позицію – про це свідчать його принципи, серед яких – розмова лише українською мовою. Однак, властиве йому відчуття гідності, яке він поширював навколо себе, стає ідеальним предметом ураження для тих, хто прийшов на рідну землю Володимира.
Останні рядки
Біографія письменника обривається з початком повномасштабного вторгнення: російські війська захоплюють Ізюм, а потім і рідне село Володимира – Капитолівку на Харківщині. Починаючи з березня 2022, проходить не менше пів року, перед тим як щоденник письменника знаходить його колега – письменниця Вікторія Амеліна. Турботливо закопаний у весінню землю і витягнутий вже восени, зошит відправляють до харківського літературного музею.
Навряд чи варто казати, про що рядки, які писав Володимир на початку війни. Як свідок найжахливіших подій, він ділився власними спостереженнями та думками. Але найбільш зворушливе у цьому інше: письменник обернув щоденник у пакет і сховав під вишнею на батьківському подвір’ї за день до свого викрадення.
Що відомо про ці записи наразі? Ініціативу у збереженні рукопису взяла на себе заступниця директора ЛітМузею Тетяна Єгошина – саме вона посприяла таким складним процесам, як: висушування, стабілізація, та відцифрування щоденника.
Символічним знаходить Вікторія Амеліна, що до музею, котрий спеціалізується на викладенні історії “Розстріляного Відродження” потрапляє знахідка, що свідчить про продовження цієї епохи вже через століття.
28 серпня харківський музей презентував книгу під назвою “Я перетворююсь…”, в яку входить щоденник окупації, вибрані вірші Вакуленка та історії від його колег, друзів та очевидців. Окрім цього, кожний охочий може на власні очі побачити оригінальний зошит, що залишився на збереженні у ЛітМузеї, щоб поринути у світ людини, котра в найсуворіших умовах цієї війни розпочала свій щоденник зі слів “Я вірю у перемогу…”.