Вбрання українців різних регіонів у минулому засвідчує різноманітність та самобутність національної культури. Гардероб наших земляків різних соціальних верств мав також власні особливості й був по-своєму оригінальним та привабливим. Далі на ikharkovchanin.
Про специфіку й відмінності одягу мешканців Слобідського краю в період 1850-1900 років розповідає подальший текст. Написаний він на базі документальних джерел та матеріалів наукових праць етнографів.
Жіночий слобожанський костюм
Відомо, що мати гарний вигляд у ту пору прагнули не лише заможні мешканки Харкова та прилеглої до цього міста території. Естетиці свого вбрання приділяли увагу й жінки та дівчата середнього класу і навіть нижчого.
До традиційного комплекту одягу слобожанок входила сорочка – додільна або така, що складалася з двох частин. Останній варіант називався «сорочкою з підтичкою».
Єдиної й універсальної концепції крою цих предметів жіночого гардероба на той час не було. Популярними варіантами вважалася «кокетка» або крій «вперекидку». Рукави були поширені як суцільнокрійні, так і зі вставкою, призбирані внизу.
Як матеріал для пошиття сорочок використовували переважно льон. На кінець позаминулого століття ця тканина була вже здебільшого фабричного виробництва.
Декор у вигляді вишивки на сорочках харків’янок вважався обов’язковим елементом. Ним оздоблювали поділ, горловину та рукави. Для вишивання застосовувалися нитки здебільшого червоного, коричневого й синього кольору – льняні, шовкові або конопляні. Популярним вишиваним елементом була яскрава смужка, яку називали «черв’ячок».
Прикрашалося жіноче вбрання й іншими техніками декорування – мережкою, лиштвою, виколюванням.
Водночас у порівнянні з початком ХІХ століття намітилася тенденція спрощення вишиваних візерунків. Відомо, що трендом тих часів вважали так звану брокарівську вишивку. Це технологія вишивання хрестиком у двоколірній, червоно-чорній гамі чи поєднанні червоного відтінку з синім. Орнаменти мали місце різні: від геометричних до рослинних та комбінованих.
Типовим предметом жіночого вбрання, що вдягався поверх сорочки, до середини століття була гарусна плахта або дерга, а пізніше її поступово витіснила спідниця з фабричної тканини.
Крім того, дівчата та жінки віддавали перевагу жилеткам-керсеткам з яскраво оздобленими застібками. Їх називали «зубцями». До оздоблення таких застібок входив плисовий кант, машинна різнобарвна вишивка, ґудзики та тасьма-в’юнок.
Ще один характерний елемент одягу традиційного жіночого костюма на Харківщині – вовняний або гарусовий пояс-крайка. Він міг бути тканим або плетеним. Поверх відповідного поясу носили «кармани» – невеличкі торбинки для збереження дрібних речей.
Харків’янки незадовго до початку ХХ століття стали віддавати перевагу прикрашеним вишивкою сукням, жакетам та довгим спідницям. Таке модне на той час вбрання городянок демонструвало ефектний ансамбль стилю «модерн».
Колірна гама вбрання слобожанок залежала від їхнього віку. Вона виявлялася стриманішою у міру того, як представниця прекрасної статі ставала старшою.
Те саме стосувалося й прикрас. Юні дівчата прикрашали свій образ як мінімум кількома разками коралів або скляного намиста, а ще носили дукачі та хрестики, у вухах сережки, а на пальцях персні.
Незаміжні красуні вдягали на голову стрічку, на свята – вінок зі штучних або живих квітів. А молодиці, особливо мешканки сіл, мали прикривати волосся за допомогою головних уборів – хустки, намітки або очіпка.
Традиційний чоловічий одяг
До комплекту вбрання чоловіка, що жив на території сучасної Харківської області півтора-два століття тому, входила сорочка, штани, свита й пояс.
Тканини для них використовувалися ті ж самі, що і для предметів гардероба жінок. Проте вишиваний декор на чоловічому одязі був набагато скромнішим. Вишивані орнаменти прикрашали лише горловину та манжети рукавів.
Сорочки навипуск представники сильної статі тоді не носили, натомість їх заправляли в штани. До кінця століття чоловічі штани з домотканого полотна поступилися місцем тим, що були пошиті з фабричної тканини.
Широкий пояс, тканий чи плетений, одноколірний або різнобарвний, вважався обов’язковим атрибутом.
Поверх сорочки чоловіки найчастіше носили суконну свиту або чумарку. На голову мешканці сіл вдягали в спеку брилі з соломи, а в холоди – смушеві шапки. Містяни могли носити й кашкети.
Взуттям слобожан чоловічої та жіночої статі в цей період були чоботи, черевики та постоли.
