Астрономія є однією з найдавніших наук, яка вивчає походження, розвиток та рух небесних тіл. Астрономи ведуть спостереження, які відбуваються поза Землею та її атмосферою. Саме вони довели єдність фізичної природи Землі та планет, сформулювали закони динаміки, небесної механіки, відкрили гравітацію тощо. Серед вітчизняних дослідників Всесвіту виокремлюється постать харків’янина Миколи Миколайовича Євдокимова. Далі на ikharkovchanin.
Навчання та перші дослідження
Микола Євдокимов народився у Харкові у 1868 році в родині міщанина, який мав власну бакалійну крамницю. Впродовж 1877-1886-х років навчався у Третій Харківській чоловічій гімназії], яку закінчив з золотою медаллю та вступив до Харківського університету на фізико-математичний факультет, де зрозумів, що його приваблює астрономія. У вищому закладі Микола Євдокимов добре навчався й отримав відзнаку І ступеня. Викладачі запропонували йому стипендію для подальших наукових досліджень на кафедрі астрономії та геодезії. Разом з науковим керівником Г. В. Левицьким він почав спостерігати за проходженням Меркурія по сонячному диску, при цьому вони використали нові оптичні пристрої. Результати роботи були опубліковані в одному з престижних астрономічних журналів “Astronomische Nachrichten”, який випускають до сьогодні. У 1894 році Євдокимов успішно склав магістерський іспит, за що отримав у нагороду стажування в Головній астрономічній обсерваторії Пулково. Там він вивчав плями на Сонці за допомогою фотогеліографа.
Викладацька діяльність та досягнення учнів
Одразу після закінчення стажування йому запропонували викладати математику та космографію у Першій Харківській жіночій гімназії, а у 1895 році – математику на Вищих жіночих курсах. Впродовж 1895-1922-х років Микола Євдокимов читав лекції у Харківському Університеті. У 1901-1923-х років викладав у Харківському технічному інституті. У 1922-1934-х роках – у Харківському геодезичному інституті. У 1934-1941-х роках навчав студентів у Харківському інженерно-будівельному інституті.
Впродовж своєї педагогічної діяльності Микола Євдокимов викладав понад 12 різних дисциплін, серед яких загальний курс астрономії, небесна механіка, обертальний рух Землі, сферична тригонометрія, геодезія, теорія ймовірностей, інструментознавство та інші.
Серед його учнів варто відзначити: О. І. Роздольського, який став видатним астрономом-теоретиком та професором Харківського університету; Б. С. Ястремського, видатного фахівця з теорії статистики, В. Г. Фесенкова, астрофізика, академіка АН СРСР; Б. І. Кудревича, вченого, який розробив морехідну астрономію та технічні засоби навігації; Б. П. Герасимовича, який став астрофізиком та директором обсерваторії у Пулково; та М. П. Барабашова, астронома-планетознавця, директора Харківської астрономічної обсерваторії, академіка АН УРСР.
Наукова діяльність
Після лекцій та практичної роботи Микола Євдокимов йшов додому, а з настанням сутінок повертався до обсерваторії для спостережень та, за спогадами М. П. Барабашова, “не пропускав жодного яскравого вечора”. У 1898 році астроном спостерігав незвичне явище яскравого потоку метеоритів, які рухались настільки повільно, що стежити за ними можна було за допомогою бінокля.
Микола Миколайович був ініціатором створення астрономічної школи у Харкові. Його наукові інтереси фокусувались на дослідженнях зодіакальних та приполярних зір. Він визначав їх положення і схилення, виводив їхні паралакси та складав каталоги. Для вимірювання він використовував меридіанне коло Репсольда. Крім того, спостерігав змінні зорі, комети та астероїди, зокрема Ерос, здійснював сейсмічні дослідження, вивчав сонячні та місячні затемнення та брав участь у розробці нових астрономічних інструментів.
Одним з перших досягнень можна вважати визначення азимута Мироносицької церкви та географічних координат університетської астрономічної обсерваторії ще під час навчання. Після доповіді про здобуті результати був обраний членом математичного товариства при університеті. У 1906 році Євдокимов визначив паралакси зодіакальних “нерухомих”, оскільки дуже віддалених зір. Результати дослідження мали велике значення для встановлення масштабів галактики та лягли в основу дисертації. Протягом 1908-1915-х років він працював над з’ясуванням кутових координат 1407 визначених і 106 головних приполярних зір. За кожною координатою було здійснено 11 тисяч спостережень. У 1910 році здійснив фотографування комети Галлея та провів спостереження повного місячного затемнення, зокрема кратерів. У 1912 році Євдокимов захистив дисертацію, на основі якої був складений каталог зоряних паралаксів, який містив дані про 59 зір та вийшов окремим виданням німецькою мовою. У 1914 році досліджував комету Делавана, вона відома як “комета війни”, а її період обертання становить 24 мільйони років, у результаті вдалося отримати 12 знімків за допомогою астрографа. Цього ж року Євдокимов поїхав в експедицію до Генічеська спостерігати повне сонячне затемнення, були отримані унікальні фотографії під час повної фази. У 1915 році були виконані фотографування комети Мелліша та деяких туманностей. У 1924-1917-х роках спостерігав та визначив схилення великих планет.
Микола Миколайович Євдокимов був видатним астрономом свого часу на світовому рівні, і його ім’ям названий кратер на Місяці.