У першій половині ХХ століття весілля на Харківщині вважалося одним із найскладніших обрядів – воно складалося з обов’язкових етапів та вимагало дотримання низки традицій. До 90-х років молодята все частіше відмовлялися від нав’язаних суспільством правил. Весілля проводилося у вільній формі, супроводжувалося веселощами та було позбавлене забобонів. Проте деяких традицій продовжували дотримуватися – так зберігалися українські цінності та сакральність одруження. Далі на ikharkovchanin.
Відмова від обов’язкових етапів весілля
У першій половині ХХ століття на Харківщині весілля проходили у чотири етапи, яких поступово переставали дотримуватися. Ними були:
- Сватання та оглядини. За традиціями спочатку в сім’ю дівчини приходили свати – представники нареченого, а якщо вона давала згоду, потім проходили оглядини. Сім’я нареченого приходила “оцінити” наречену та її сім’ю, а потім навпаки. До 90-х років ХХ століття це залишилося у минулому. Стало прийнятим просто влаштовувати спільне знайомство – наречений з нареченою запрошували на зустріч своїх батьків.
- Заручини. Ця домовленість про укладення шлюбу в давнину вважалася обов’язковим обрядом. За ним йшло бурхливе святкування – збиралися гості та вітали майбутніх молодят із заручинами. До 1990-х років заручини стали більш тихою, спокійною подією, яка торкалася двох людей. Тільки за бажанням про заручини повідомляли оточуючим, але відзначали їх зазвичай удвох.
- Дівич-вечір і парубоцький вечір. Це частина підготовки до весілля, важливість якого практично не змінилась. Майбутній наречений та наречена влаштовують посиденьки з друзями та подругами напередодні весілля, як символ прощання з холостяцьким життям. Але якщо раніше це був прощальний, сумний обряд, то до 1990-х років він став веселим. Молоді люди обирають активне проведення часу з друзями і роблять з дівич-вечора і парубоцького вечора веселе свято.
- Весільна церемонія та гуляння. У 1990-х роках було прийнято наступний порядок проведення цього основного етапу: у перший день весілля наречений заїжджав за нареченою у супроводі своїх родичів та друзів. Після традиційного “викупу” всі вирушали до РАГСу, а потім святкували. Застілля продовжувалось і на другий день, але зазвичай вже без тамади і менш офіційно.
Характерні особливості весілля 1990-х
Весілля у 1990-ті роки у Харкові проходили однотипно. Через економічно складну обстановку у багатьох жителів нашого міста не було можливості купувати всі необхідні речі, аксесуари та святкові атрибути. Тому багато з того, що використовувалося на святкуванні передавалося з рук в руки. До того ж наприкінці ХХ століття не було у вільному доступі такого різноманіття одягу та інших речей, яке є у наш час.
Де святкували весілля?
Проводити розпис було прийнято у РАГСі, мода на виїзні церемонії, що організовуються на природі чи інших місцях, з’явилася набагато пізніше. Після урочистої частини гостей запрошували або до ресторану, або до більш бюджетних закладів. У 1990-х роках ніхто не займався тематичним оформленням приміщень або весільною флористикою. Звичайною практикою була оренда їдальні у школах чи актових залів. У них заздалегідь готували меблі, замовляли послуги кухарів та офіціантів. Святкування у такому форматі було набагато дешевшим, ніж оренда ресторану.
На Харківщині для весільних гулянь нерідко будували курені – тимчасові споруди. Зазвичай вони складалися з намету чи просто стовпів із накриттям. Найчастіше в них запрошували гостей на другий день весілля, коли всі, включаючи молодят, були в неформальному одязі.
Образи молодят
Класичний образ нареченої 1990-х років – це пишна біла сукня, середня або довга фата, класичні білі туфлі на підборах. Волосся зазвичай збиралося нагору, а прикраси та аксесуари вибиралися масивні, з блискітками та камінням. Макіяж був святковий, для нього були характерні яскраві рум’яна та виразні очі.
Класичний образ нареченого 1990-х років – це брючний костюм, однотонна сорочка, запонки та туфлі з гострим або закругленим носком. Однак не рідким явищем були і неформальні образи нареченого, які разюче відрізнялися на тлі нареченої. Сміливі хлопці 1990-х могли одягнути замість піджака спортивну куртку, а на сорочку одягати масивні ланцюги.
Фотосесії
Для фотосесії наймали фотографа, домовлятися з яким треба було наперед. Ті, хто міг собі дозволити, замовляли також відеозйомку. У Центральному та деяких інших РАГСах Харкова також постійно були фотографи та оператори, готові сфотографувати урочисту частину заходу.
Фотосесія зазвичай проводилася після РАГСу – гості вирушали до ресторану чи іншого призначеного місця та чекали там нареченого та наречену. Фотографи запрошували молодят у традиційні локації міста – парки, сквери та місця з мальовничою природою.
Тамада та його роль
Для організації весілля запрошували тамаду – зазвичай він чекав на гостей у ресторані, а потім, поки молодята були на фотосесії, готував з ними деякі номери для зустрічі молодих. Часто з тамадою у парі був звукооператор – людина, яка відповідала за музику.
Деякі молодята обходилися власними силами та запрошували на роль тамади когось із друзів. Йому потрібно було розвісити на стінах заздалегідь підготовлені плакати з крилатими фразами, а також організувати конкурси, які у 1990-ті були типовими. На весіллях танцювали під музику, грали у конкурси по мотивах передач “Поле чудес” або “Вгадай мелодію”, бігали навколо стільців, передавали карту по колу губами та багато іншого.
Попри одноманітність, весілля у 1990-х роках проходили весело та зберігалися в пам’яті молодят та присутніх на все життя.