Ексклюзив: як "Металіст" фан-шоп відкривав

2. July 2021 Illia Riabinin

З моєї обителі до спортивного серця Харкова приблизно півгодини-годину. Я вискакую з метро, і підіймаю голову нагору. Стадіон такий само великий і атмосферний, як і тоді, коли я потрапив на нього в перший раз, на матч, де «Металіст» боровся із австрійським «Штурмом» за Лігу Європи. «Металіст» якраз став тією командою, чию гру я бачив в перший раз наживо, на той час як перша гра, яку я побачив по телевізору, була «Динамо» - «Реал», а другою – «Шахтар» - «Інтер», пише журналіст ikharkovchanin.com.

До біса «глорство», я однаково люблю кожну українську команду: і луганську «Зорю», команду з мого рідного міста, і «Динамо», і «Шахтар», і «Металіст» - нема однієї команди, яку я люблю! Майже кожна команда з українського футболу несе в собі досить круті клубні традиції, яким можуть позаздрити деякі гранди європейських чемпіонатів.

Отож, як спортивний журналіст, я не міг не пропустити момент, коли відроджений «Металіст» відкрив фан-шоп. Останній раз там господарював «Шахтар», коли орендував стадіон. А сьогодні на вході приємна оку жовто-синя картинка, за якою сумували мешканці і гості Харкова. «Металіст» повернувся остаточно, і фан-шоп тому був підтвердженням.

Всередині 

фото

В магазині яблуку було ніде впасти! Всередині дуже багато людей: вболівальники, діти, представники клубу, охоронці, якісь місцеві кореспонденти – потенційні конкуренти, ну й врешті-решт – футболісти. 

Зізнаюся, що я довго не міг зрозуміти, хто де. Заявлених гостей було четверо – півзахисник Володимир Танчик, капітан Руслан Фомін, а також легіонери-новачки Маілтон та Ріаскос, до яких взагалі спочатку неможливо було дістатись. Місцеві телевізійники буквально окупували новачків та Андерсона, який виступав за перекладача. Мені аж довелося навшпиньки стати, аби хоча б підняти вгору руки з камерою, аби спіймати кадр. 

 фото

фото

 

Я зрозумів, що поки що ні до кого не дістатися, і пішов оглядати фан-маркет. Чисто і стерильно, як в лікарні, і абсолютно скрізь жовто-сині кольори. Ціни абсолютно демократичні і приємні оку: ігрова футболка (і виїзна, і домашня) ціною у 290 гривень, шорти такі самі – 300 гривень, а накатка прізвиська і номеру 50 гривень. До речі, фанатський шарф вболівальника (т.з. «рози») – 200 гривень. Недорого, якісно, досить теплі.

 

фото

фото 

Краєм ока я помітив, що у куточку деяким вболівальникам приділяють увагу Руслан Фомін, капітан «Металіста», який прийшов у чисто літньому одязі, наче на хвилинку за морозивом вийшов, та Володимир Танчик, у точно такому ж вбранні. Стоячи подалі, в одному з найпрохолоднішому місць в магазині, вони підписували футболки, кепки, інше – коротше, туди теж я навряд чи дістанусь.

Взяв я форму домашню, та й пішов прикинути у роздягальню.

фото

Роздягальні теж оформлені круто. Не так, звичайно, як в «New Balance», але штучна копія футбольного поля на підлозі – моє шанування, наче сам на частинці футбольного поля стоїш! Взуттєвий ряд теж нічого – від 1700 гривень можна знайти чудове взуття і на повсякденність, і на футбольні ігри.
 

ПРОФутбол наживо

Знову повернувшись до зали, я побачив, що футболісти вже починали приділяти увагу фанатам. Ближче до мене стояв Андерсон, ну й вирішив я поспілкуватися спочатку трохи з ним. Врешті-решт, екс-гравець, тренер – цікаво послухати про те, що скаже тобі легенда «Металіста».

фото

-Ви повернулися до Харкова з Латвії. Чим відрізняється латвійський чемпіонат від українського?

-Дуже багато чим, якщо чесно. Інакший формат тренувань, адже країна не футбольна. Врешті-решт там домінує хокей, і інколи я переймав звідти трішки деяких моментів, які й підказував Денису Лактіонову (головний тренер ФК «Рига»). Але Україна ближча мені, бо я тут проводив свої найкращі моменти.

-Я читав, що ви, не роздумуючи, прийняли пропозицію від Євгена Краснікова, і погодилися на роботу в тодішньому «Металі». А з ким з «Металіста», в якому грали ви, ви наразі підтримуєте спілкування?

-Не дуже наразі багато таких, але ось, наприклад, з Сашою Горяїновим спілкуюся, з Рустамом Худжамовим, з Андрієм Березовчуком…та ось і з Олександром Кучером тепер, та Олександром Призетко, вони теж у складі «Металіста» були. Майже весь наш тренерський штаб, по суті, і вийшов з того «Металіста». 

-Ви раді повернутися до України?- спитав я наостанок.

- Авжеж! Тут я починав, тут мій другий дім. Не думаю, що найближчим часом кудись поїду.

І він пішов до перекладачів. А я пройшов трохи далі. Місцеві кореспонденти вже потроху відпускали Маілтона і Ріаскоса, і тут я помітив, що Руслан Фомін та Володимир Танчик не дуже вже хочуть спілкуватися з телекамерами. Я підійшов до капітана, і вирішив поставити лише одне запитання, аби не нервувати.

фото

-Руслане Миколайовичу, «Металіст» ось-ось розпочне змагання. Який настрій у команди, і чи відомий вже суперник, з яким буде проводитися гра?

-Не знаємо. – каже капітан. – Жеребкування ще не було, але ми розраховуємо тільки на перемогу. В нас є хороший крутий склад, ми проводимо постійні тренування. І сьогоднішній день надихає робити нашу роботу тільки краще.

Я подякував, і звернув свою увагу на фотозону.

фото

 І якраз в той самий момент її обнесли огорожею. Ймовріно, що було розрахування на те, що гравці сядуть за цей столик, але якось цього не відбулося. А фотозона, до речі, панорамна, об’ємна і класна. Не встиг зробити всі фото, які хотів – заряд камери стрімко падав.

Дочекавшись, коли малі фанати відійдуть від Танчика, я теж підійшов до екс-гравця «Карпат». Танчик теж насторожено поглядав у бік моїх конкурентів з «АТН», і я вирішив задати йому теж одне питання, як і Фоміну.

фото 

-Володимир Романович, як вам Харків, та як воно – працювати з Олександром Кучером, проти якого, ймовірно, ви грали, коли він був гравцем «Шахтаря»?

-Невже ти спеціально заради цього вивчив моє ім’я та по-батькові? – сміється Танчик. – Ну, я не думаю, що кращий тренер Другої Ліги проявить себе якось максимально не так, як потрібно команді. Олександр Миколайович був гарним футболістом, наразі він прекрасний тренер – ми хочемо тільки перемог.

І коли натовп навколо новачків розсіявся трохи, я встав з ними поруч. Жоден з малечі та підлітків їх не відпускав, бо скучили вже за неймовірними легіонерами-іноземцями, а я так хотів задати хоча б комусь з них по запитанню. Маілтон, який молодший від мене на два роки, а виглядає так, наче він суперзірка латинської музики, і Ріаскос, який нагадував Папу Гуйє, але значно поменше сенегальця за комплекцією, проте дуже високий і моцний парубок. Між ними мені аж самому захотілося пограти з ними у футбол.  

Всю увагу, абсолютно всю увагу легіонери привертали на себе: молодий, в татуюваннях Маілтон постійно посміхався абсолютно всім, а культурист Ріаскос по-товариськи міцно кожного обіймав (сам знаю, бо плече трохи боліло). 

І наостанок декілька ще фотографій, коли я йшов до виходу.

 фото

 

фото

Коли я йшов до виходу, я бачив, як плакали чоловіки та як сяяли обличчя в дітей після спілкування зі своїми кумирами. Було видно: вони дуже люблять «Металіст», і те, що улюблена команда міста нарешті повернулася – означає, що Харків заслужив великий футбол. П’ять болючих років нарешті добігли свого кінця, і тепер «Металіст» знову в Харкові, той «Металіст», який несе в місто великі футбольні досягнення і перемоги.