Кожний вид спорту створює для людини “другу” сім’ю: взаємодія всередині колективу рідко обмежена формальністю. Неминуче мікроугрупування одного інтересу еволюціонують до цілої системи, яка рівномірно розподіляється в місті без єдиного центру. Звичну для грибників істину — де є гриб, там є і грибниця — можна застосувати і для розуміння принципів розповсюдження шахової гри в нашому місті. Далі на ikharkovchanin.
Даний вид спортивної гри належить до тих небагатьох, які так давно пустили своє коріння, що для дослідження історії із самого її початку необхідно подолати певний бар’єр ґрунту. На щастя, світ шахів у Харкові виявився настільки масивним і різнобічним, що не міг не залишити нагадування про себе на сторінках книжок.
Огляд 250 років історії
Дослідники, що бажали розгорнути історію розвитку шахів у місті, мали змогу відштовхнутись уже від XVIII століття. Це свідчить про те, що вже в даний період відбувались важливі події, та більш того — їх було кому документувати. Напевно, яскравим прикладом слугуватиме велика праця Семена Губницького “Шаховий Харків”, який розглянув ключові події за 250 років розвитку міста — з 1759 до 2008 року. Щільність матеріалу, втім, пояснюється не тільки безпосереднім описом шахістів, але й розглядом згадок про шахове життя Харкова у визначних постатей. Усвідомлення масштабів мотивує зовсім по-іншому сприймати місто, оскільки досягнення, що будуть розглянуті далі, мають міжнародне значення.
Але варто прослідкувати початок. Згадки про світ шахів у Харкові з’являються ще за часів Григорія Сковороди.
Проте великий внесок, що заклав фундамент подальшої популяризації шахів, був зроблений Андрієм Кронебергом. За цією постаттю закріплено багато ролей: як перекладач, саме він знайомить людину XIX століття з творами Шекспіра, Ґете. Але історія висвітлює Кронеберга і з іншого боку — як ліпшого шахіста Харкова. Знавець шахової теорії, він перетворюється на орієнтир серед тих, кого захоплює цей вид спорту.
Об’єднання в товариства
Уже наприкінці ХІХ століття шахове життя стає організованим завдяки формуванню клубів. Доволі популярним через свою активну діяльність стає “Товариство любителів шахової гри у м. Харків”. Угрупування навіть пише власний статут: серед правил уточнюється, хто може доєднуватись, та на яких умовах. Одним з обмежень є, наприклад, заборона на вступ до товариства жінок та неповнолітніх.
Відомою особистістю тих часів є Михайло Шабельський, що в контексті міста набуває значення як лідер харківських шахістів. Саме він стає першим чемпіоном Харкова, що свідчить про важливу тенденцію кінця XIX століття — шахове життя перетікає в нову форму свого розвитку, що втілюється в проведенні турнірів. Однак фахівці схиляються саме до 1909 року, як до моменту активізації інтелектуальної гри. З цього моменту вона дедалі глибше проникає в життя суспільства — не останньою причиною цього стає зростання кількості гуртків.
На тлі радикальних історичних перетворень змінюється і становище шахістів. Утворення СРСР на початку 1920-х років покладає початок і іншому — історії радянського шахового мистецтва.
Змагання з шахів набирають обертів — проводяться всеукраїнські чемпіонати, у яких наше місто бере участь. Паралельно із цим набуває ваги інший фактор, що виконує роль демонстрації Харкова як середовища, у якому шахове життя особливо насичене подіями. Мова про видавничу справу, у якій ми знаходимо безліч прикладів різноманітних журналів та газет, що висвітлюють багатогранність втілення ідеї спорту в місті.
Серед найвідоміших інформаційних джерел, що це документували, стали журнали “Шаховий листок”, “Вісник фізичної культури”, “64. Шахи та шашки” та газети “Соціалістична Харківщина” з “Харківським Робітником”.
Один з епіцентрів шахового життя
Поступово Харків стає одним із ключових центрів на полотні СРСР, що швидше за інших перехоплює нові шахові тенденції. Турніри, у яких місто бере участь, швидко втрачають межі країни і стають міжнародними. Стрімкий розвиток спорту не зупиняється навіть перед обличчям жаху Другої світової війни.
На мапі з’являються місця, що для харків’ян стають порталом у світ шахової гри: так, центрами скупчення гравців стають парки ім. Горького та Машинобудівників.
Серед добровільних спортивних товариств з’являється ціла низка. Прикладом можуть слугувати угрупування “Дзержинець”, “Наука”, “Більшовик”, та “Медик”.
Однією з головних подій, що залишає відбиток в історії Харкова, стає чемпіонат СРСР із шахів серед жінок. Варто сказати, що в контексті ширшому, Україна вже в 1951 році стала учасницею на спортивній арені такого масштабу — тоді представницею була столиця. Проте нашому місту пощастило взяти участь у події лише на сім років пізніше.
Систематичне проведення змагань саме категорії “серед жінок” стає маркером ще однієї важливої зміни — шахова гра залучає людей, які раніше не мали до неї доступу. Нові можливості відкриваються і перед іншою категорією — уже в межах чемпіонату України доступ до змагань отримують школярі.
Довго очікувати на досягнення не доводиться: у 1960 році в нашого міста з’являється привід похвалитись, коли на черговому чемпіонаті серед жінок, що проходив у Луганську, представниці з Харкова потрапляють у фінал.
Якщо на стадії зачатку шахового життя влада рідко сприяла його розквіту, а іноді ставала навіть перешкодою, то вже в часи панування радянського режиму інтелектуальна гра перетворилась на певний культ, що став поширюватись масами.
Популяризація шахів у певний момент перетворилась на пропаганду, і влада шукала нові засоби для її втілення. На таких засадах новою “жертвою” стало телебачення: була організована телепрограма, до якої були залучені відомі шахісти Харкова.
У 1967 році харків’яни зіткнулись із новим досвідом — відбувся їхній перший виїзний міжнародний матч, що був проведений у Польщі. Здобута перемога поєднувалась з іншим великим досягненням — нарешті, було “прорубано вікно” у східну Європу.
Здобуття незалежності: реформи
Розпад СРСР не міг не вплинути на організацію шахового життя. Після здобуття Україною незалежності, у 1992 році були створені нові формати традиційних шахових змагань: швидкі шахи серед жінок, змагання ветеранів Другої світової війни. Популярності набували матчі дівчат до 10-ти років, що ставали основою міжнародних дитячих фестивалей.
З особливою ніжністю дослідники згадують діяльність шахового клубу “Етюд”, що вже у 1990-х роках втратив фінансування, але попри це продовжував існувати. Паливом слугував ентузіазм — відвідування залишалось безкоштовним, а єдиною умовою для вступу була любов до шахів. Структура “Етюда” складалась із фізкультурного клубу, шахової дитячої школи, а також місця активного дозвілля.
Попри незлічені нагороди організації, її головною мотивацією була популяризація шахів, і лише потім — досягнення високих спортивних результатів.
Відомим, здається, усім харків’янам нагадуванням про шаховий потенціал міста стало встановлення у 2000 році масового шахового клубу під землею. Відсутність у Харкові місць для гри в шахи широкою публікою за умов поганої погоди посприяла ініціативі створення відповідного простору. Тихий вестибюль станції метро “Держпром” виявився найліпшим варіантом — його забезпечили столами з розкресленими квадратами, а також лавочками.
Згідно зі спогадами людей того часу, для більшої зручності шахістів поруч були встановлені навіть автомати з кавою та соками.