У порівнянні з іншими видами спорту, саме кінний зароджується у далекому минулому кожного міста. Його розвиток нерозривно пов’язаний з розвитком інших сфер життя, тому ключові злами стають маркерами історичних трансформацій в цілому. Поява кінного спорту в нашому місті чітко зафіксована моментом створення простору для його реалізації – усім громадянам відомого Харківського іподрому. З нього і почнемо дослідження витоків. Далі на ikharkovchanin.
Будівництво Харківського іподрому
Момент заснування Харківського іподрому закріплює за ним статус одного з найстаріших в Україні, оскільки повноцінно функціонувати він починає у 1848 році. Обраним місцем розташування стає площа Захисників України. Доволі швидко комплекс органічно доповнюється ярмарком, що стає осередком торгівлі робочими кіньми. Для ХІХ століття місце набуває виняткової важливості в суспільстві, оскільки не має альтернатив – на ярмарок з’їжджаються люди з усієї Харківщини.
Прилеглі території здобувають настільки міцну асоціацію з торгівлею, що згодом у народному побуті іменуються “Кінним ринком”. Плин часу лише підкреслює цю історичну особливість – традиція такої назви зберігається і через два століття.
Повернемось до іподрому. Що він являв собою у перший час свого існування? Організація була доволі спрощеною: усього дві доріжки для забігів, стайня, та дерев’яна адміністративна будівля. Однак за своїм призначенням іподром почав працювати не одразу. У перші роки він слугував скоріш продовженням ярмарку, який організовували тричі на рік.
1860 рік вносить свої корективи: іподром змінює своє розташування і закріплюється у районі Сокільники.
На новому місці він зазнає кардинального перелаштування. Це слугує підготовкою для виставки коней, що згодом визнається ліпшою в імперії.
Деякий час тут ще проводять перегони: вдаються до заходів, що мають на меті “підігріти” суспільний інтерес – наприклад, у 1870 році встановлюють тоталізатори. Проте це не може призупинити незворотне – тенденції змінюються, і дедалі менше уваги привертає до себе явище кінного спорту.
Метаморфози ХХ століття
Початок ХХ століття супроводжується раптовою зміною курсу – на кінний спорт з’являється попит, якому судилося протриматись до 1990-х років. Час це враховує, тому відповідає належними діями. У 1899 році іподром облаштовують низкою доповнень, що роблять його більш придатним для спортивних випробувань: так, відокремлюють бігову та скакову доріжки.
1914 рік продовжує трансформації – тоді реконструюють майданчик для кінного спорту, встановлюють кузню та денники. Вдаються і до редизайну трибун – їх втілюють у стилі модерн, за що вони набувають статусу пам’ятки культури.
Вдосконалення не позбавлені уваги зовні – трав’яна доріжка для коней отримує звання найліпшої в державі. Сукупність зусиль робить Харківський іподром єдиним в радянській Україні кінноспортивним комплексом: саме на ньому проводять республіканські змагання, а також відбіркові випробування коней.
На жаль, на момент, коли Україна здобуває незалежність, припадає початок застою кінного спорту – він втрачає свою популярність. На підтримку іподрому не вистачає коштів, тому спортсмени змушені розсіятись по іншим тренувальним базам.
2005 рік стає формальною крапкою в існуванні іподрому – він переходить до рук володіння приватних підприємців, що використовують його головним чином як простір для розведення породи “Українська верхова”. Зовнішній вигляд комплексу втрачає характерні для його найкращих років риси – це посилюється пошкодженнями, що він зазнає у 2012 році внаслідок пожежі. Більша частина старовинної архітектури іподрому щезає.