Історія стихійного книжкового ринку в Харкові почалася задовго до появи електронних видань, доступних у будь-якому куточку світу з притомним сигналом Інтернету. Харків’яни, народжені у XXI столітті, не застали “Книжкову балку” у її первісному, не структурованому одноманітними торговельними павільйонами колориті, та навряд задумувалися про походження її назви. Далі на ikharkovchanin.
Реальна історія міського книжкового ринку “Райський уголок” почалася у перші десятиліття XX століття, ще до будівництва іншого символу Харкова – Будинку Державної промисловості. Саме тоді зародилася історична назва “Книжкова балка” або просто “Балка”.
Джерела книгорозповсюдження на початку XX століття
Був час, коли книги в Україні взагалі не читали, або й читали, та мало. За часів Київської Русі джерелом усіляких новин та цікавих історій були скоморохи. Вони й задовольняли потреби народу у видовищах, організовуючи дозвілля. Їх послідовниками у бродячому способі життя були офені – торговці таким собі дріб’язком. Мандруючи містами й селами з плетеними кошиками в руках, несли вони мудрість, записану на папері. До 1917 року офені були головними розповсюдниками друкованої продукції, ба більше, просвітниками. Читання та грамотність масово ввійшли у моду серед українців на початку XX століття.
Розвиток друкарської справи у Російській імперії, заборона українського письменного слова (Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року), скасування заборон і поява українських періодичних видань після 1905 року, створення низки видавництв… У 1897 році при журналі “Київська старина” та при Харківському книжковому складі відкрилися перші книгарні в Україні. Утворилася торговельна мережа. Це був справжній книжковий бум.
Стихійний книжковий ринок у XX столітті
Після 1917 року, за часів підпорядкування України радянській владі, запрацювали офіційні книжкові крамниці як головні джерела збуту літературної продукції. Друковане слово стало політичним інструментом, рупором важливих ідей влади, тому мало цілком керуватися державою. У 1919 році окремі видавництва в Україні об’єдналися у Всеукраїнське видавництво.
Інтерес до читання книг охопив усіх і кожного, але мережа націоналізованих магазинів не задовольняла букіністів, які хотіли продати свій товар. Тож торговці, у цій історії харків’яни, здійснювали продаж нелегально. У всіх під носом вони влаштовували місця стихійної торгівлі, мандруючи центром міста, як справжні кочівники офені. Назва “Балка” цілком історична – вона причепилася до ринку через банальну географію. До активної міської забудови у центрі, від Нагірного району до річки Лопань, знаходилися яри з пологими схилами, а по-простому балки. Торгували книгами біля Благовіщенського собору, ринку, Бурсацького узвозу, Каскаду, на мосту між автостанцією і набережною. Незаконний продаж з рук переслідувався і карався. Торгуючи на мосту через річку, винахідливі харків’яни, грали у хованки з міліціонерами. Оскільки міст знаходився на перетині чотирьох адміністративних районів Харкова, кілька кроків у бік дозволяли торгашам уникнути переслідування правоохоронців із сусіднього району.
Типове видовище XX століття: книги розкладені в рядочок на узбіччі.
Торговельний комплекс, адаптований до запитів XXI століття
Роками “Книжкова балка” розросталася і розвивалася, а продавці збували вже старі, колекційні видання початку століття, до купи з новими. Після проголошення незалежності України, великий книжковий базар, що утворився на Клочківській вулиці, отримав офіційний статус. У 1999 році “Балку” очолив концерн “Райський уголок”, перетворивши її з хаотичної скупченості букіністики на мережу роздрібної торгівлі. З 2004 року “Балка” виглядає як ринковий вуличний комплекс із критими павільйонами, де продаються вже не лише книги.
У XXI столітті “Книжкова балка” лишається відомим місцем продажу різножанрової літератури, здатна конкурувати з будь-яким книжковим магазином: за масштабом, добіркою видань, а також тривалою історією існування.
