Будинок “Слово” був осередком української інтелігенції, бо культурне життя вирувало та активно розвивалось саме у Харкові. Ідея про цей будинок з’являється у 1920-х роках, а у 1930 роках у квартири заселяють митців. Але таке омріяне життя культурної комуни швидко змінюється на кошмар — доноси, репресії, арешти, заслання та розстріли. Одиницям вдається уникнути покарання. І ось у 2022 році, коли знову агресор намагається поневолити та знищити харків’ян, фасад будівлі було пошкоджено від вибухів. Далі на ikharkovchanin.
Харківський Червоний ренесанс
Починаючи з 1920-х років ХХ ст. культурне життя харків’ян починає несамовито розвиватись. На той час Харків є столицею Радянської України, тому саме тут, у намаганнях наблизитись до народної думки, комуністи найактивніше впроваджують та підтримують українізацію. Квартирне питання стало дуже гостро, літератори та митці не мали змоги платити за житло. Вони селились в комуналках, дешевих кімнатках та жили там в нелюдських умовах. Саме це стало поштовхом до ідеї побудувати такий кооперативний будинок, який би став прихистком для діячів культури. Владі навіть сподобався такий проєкт, вона виділила гроші на будівництво, і у 1927 році будинок вже починають зводити.
Лише через три роки квартири починають розподіляти між митцями, що працюють в різних напрямках та мають різне минуле і, навіть, політичні погляди. Тому безхмарне існування культурних діячів тривало недовго, і доноси не забарились. Зовсім скоро картковий будиночок починає руйнуватись.
Що далі чекало на “слов’ян”?
Діяльність більшості мешканців будинку “Слово” у минулому була досить контроверсійною для тодішньої влади. Наприклад, Петро Панч та Андрій Головко були петлюрівськими офіцерами, юнкерами у боротьбі проти більшовиків — Борис Антоненко-Давидович та Володимир Сосюра, а Юрій Смолич, Павло Тичина та Остап Вишня — держслужбовцями УНР (сайт “ProSlovo”).
Початок основної хвилі репресій припадає на 1933 рік. Після арешту у травні Михайла Ялового його друг, Микола Хвильовий, скоює самогубство, намагаючись таким чином вберегти колег від подальших знущань. На жаль, у Хвильового нічого не виходить, і до 1938 року під колеса репресійної машини потрапляють мешканці сорока квартир із шістдесяти шістьох. В той час видатні українські діячі були заарештовані та замордовані: Лесь Курбас, Микола Куліш, сім’я Крушельницьких, Валер’ян Підмогильний, Михайль Семенко, Майк Йогансен, Євген Плужник та багато інших. Дивом уникнув розправи Остап Вишня, але йому довелось 10 років відбути на Соловках. Реабілітація настала лише після смерті Сталіна, у 1950-х роках, коли лещата режиму вже не стискали так міцно.
Що зараз у будинку “Слово”?
Лише у 2003 році на фасаді будинку було встановлено меморіальну дошку з імена репресованих митців. З часом мешканці змінювались, і тепер майже ніхто з них не причетний до культурної діяльності. Хоча останні декілька років у будинку функціонує резиденція для письменників, художників та просто творчих особистостей, які можуть забронювати квартиру у видатному будинку та натхненно там відпочити (інстаграм, сторінка: “slovo_residency”).