Напевно, кожен харків’янин знайомий з творчістю цього сучасного художника й не раз проходив повз його роботи, розміщені в арках будівель, на воротах чи фасадах різних споруд. Хтось ставиться до них як до вандалізму, інші сприймають як вуличну мудрість, дехто називає мистецтвом. А є й такі люди, які не надають їм жодного значення, а тому ніколи не поцікавляться постаттю художника, який стоїть за промовистим іменем “Гамлет”, написаним у куточку багатьох творів харківського стріт-арту. Далі на ikharkovchanin.
У цій статті спробуємо дати відповідь на питання: “Хто такий Гамлет”, торкнувшись тематики сучасного вуличного мистецтва.
“Любити чи не любити” – не питання
Любити чи не любити сучасне мистецтво – вибір кожного, але те, що стріт-арт є однією з його форм, вже доведено мистецтвознавцями, а головне, сприйнято самими художниками. Вуличне мистецтво (тобто стріт-арт) бере початок у наскельному живописі давніх людей, так само як і класичне образотворче мистецтво.
Малюнки первісних людей були можливістю зафіксувати історії й реалії їхнього життя. Творці стріт-арту роблять те саме, воліючи промовляти до всіх одразу, без посередників у вигляді музеїв чи картинних галерей. Вуличне мистецтво доступне кожній людині й не створює ані класового, ані культурного поділу.
Вуличне мистецтво у Харківському королівстві
Вуличне мистецтво Харкова найбільш відчутне завдяки творчості трьох непересічних особистостей: Олега Мітасова, Романа Мініна та героя цієї статті, Гамлета Зіньківського. Текстові роботи неоднозначного Мітасова періоду 1980-х – 1990-х років можна вважати предтечею для появи добре продуманих творів Зіньківського наприкінці 2000-х років.
Авторський стиль Гамлета формувався поступово, аж доки не досяг чітких та зрозумілих рис. Текст, тобто слово художника, є головним, натомість образотворче рішення роботи є радше ілюстрацією до думки автора. І це не дивно, адже “першими ластівками” стріт-арту були графіті у вигляді соціальних та політичних висловлювань вуличних банд. Графіті уособлюють головну ідею вуличного мистецтва, яка полягає у переважанні змісту над формою.
Стріт-арт має багато форм, що загалом залежать від особистих уподобань і здібностей художників, але в його основі знаходиться важлива для митця ідея. Це можуть бути питання соціальної нерівності, відстоювання моральних принципів, захист довкілля та навіть засіб культурного спротиву народу проти збройної агресії. В останньому неабиякого успіху досяг Гамлет Зіньківський.
Роботи Гамлета нищили неодноразово: від комунальних служб до імітаторів з аерозольним балончиком. В очах необізнаних, заздрісних та впертих людей творчість Гамлета виглядає як вандалізм. Та чомусь ці “фахівці” у сфері мистецтва не помічають, що самі користуються блюзнірськими, по-справжньому руйнівними методами, зневажаючи та зафарбовуючи творчість інших. Попри “критику” від народу Гамлет продовжує займатися стріт-артом, що характеризує його як художника, який вірить в те, що робить.
Вуличне мистецтво дійсно можна приймати за вандалізм, бо спільний громадський простір приречений на його спільне використання. А оскільки не кожна людина є митцем, то й не всі вуличні зображення мають художню цінність.
Розмальована Берлінська Стіна у Німеччині є офіційною пам’яткою стріт-арту і функціонує як музей просто неба. “Галерея східної сторони” має протяжність понад кілометр. Ще до знесення стіни її було вкрито малюнками та графіті, які сприймалися як вандалізм. Згодом вона стала публічним місцем для самовираження художників, як тамтешніх, так і запрошених з різних країн світу. Історія знаменитої стіни лише доводить тезу про суб’єктивність мистецтва. Завжди знайдеться той, кому не зрозуміло мистецтво або якась його форма, тож важливим лишається момент усвідомлення автором стріт-арту себе як художника.
Гамлет, принц харківський
Самопроголошений принц Гамлет Зіньківський став відомим вуличним художником Харкова за власним бажанням. Ще на етапі навчання малювання придумавши свій псевдонім, що однозначно посилає до культового героя трагедії Шекспіра, пізніше він офіційно змінив ім’я у паспорті. Таким чином Гамлет переніс своє “я” художника до буденного життя. Так професія митця перетворилася на стиль життя.
Оскільки слова для художника є ключовим робочим інструментом, обране ім’я має “подвійне дно”. І коли постало питання: “Чому митець ототожнює себе із літературним героєм?”, виявилося, що “Гамлет” – не персонаж, а каламбур “гам лет” (з російської мови, тобто гамірне відлуння років). Художник-оригінал перебував у пошуках правильного імені, свого часу підписуючи роботи цим каламбуром, але все ж прийшов до ідентифікації себе одним словом “Гамлет”. І найцікавіше, що він таки домігся підміни асоціацій, коли харків’яни при згадці Гамлета, мають на увазі сучасного художника, а не всім відомого персонажа.
Народження принца
Творчий шлях Гамлета розпочався з раннього дитинства. Споглядаючи на заляпані фарбою руки батька, художника Олександра Зіньківського, маленький хлопчик пізнавав світ. Він швидко віднайшов малювання як можливість ніколи не бути самотнім. В реальному житті Гамлет мало спілкувався з однолітками, що в майбутньому буде надолужено його знаменитими “квартирниками” – творчими вечірками з цілодобово відкритими дверима для усіх охочих.
Сім’я завжди була для Гамлета надійною підтримкою творчого потенціалу. Коли його мати, Віталіна Зіньківська – харківська журналістка, наважилася на написання літературних творів, Гамлет допоміг їй з графічним оформленням. Адже стінописи – не єдиний вид мистецтва, яким займається Гамлет. Він також знаний за ілюстраціями, зокрема до віршів Сергія Жадана.
Батько Гамлета володіє техніками живопису, графіки, декоративного розпису однаково майстерно. Упізнаний графічний стиль робіт Гамлета формувався роками. Спочатку у Харківському художньому училищі, поряд з яким він намалював свою першу стріт-арт роботу, потім у Харківській академії дизайну і мистецтв. Обидва навчальних заклади є спадкоємцями першої харківської школи малювання й живопису Марії Раєвської-Іванової (1869 р.).
З академії Гамлета відрахували, але він уже зрозумів, яким митцем хоче бути. Навчаючись на кафедрі монументального живопису, художника привабила українська традиція розпису сільських хат. Своє захоплення народним мистецтвом Марії Приймаченко Гамлет висловив у вуличній копії її роботи неподалік від батьківського дому. Захопленість видавав підпис: “Приймаченко Марія – справжня мрія”.
Лише на перших стінописах Гамлета можна побачити барви. Спільні роботи з художником Романом Мініним теж були кольоровими. Саме Мінін “відкрив” Гамлету мистецтво стріт-арту. Він також вивчав монументальний живопис, але на старших курсах. Викладання в академії схилялося до класичного живопису (вітраж, фреска, мозаїка), уникаючи його сучасних форм (графіті, стріт-арт, мурали), якими й зацікавилися молодики. Перспектива розписувати стіни сакральних будівель обом не припала до душі.
З 2007 року Гамлет став вуличним художником, оспівуючи реальне життя і притаманні йому виклики. Любов митця до графічної образності проступає через текстові шрифти, лінійні малюнки, монохромність. Як художник нового часу він не переймається досконалістю форми. Його творчістю рухає концепція. На доказ цього можна згадати кілька інсталяцій: серія робіт із вмонтованими пісуарами Марселя Дюшана під назвою “Не фонтан” і композицію зі старих телефонів “Подзвони мені”.
Підсумовуючи, художній стиль вуличних робіт Гамлета можна визначити як графічний концептуалізм. У важкі часи для міста, що потерпає від обстрілів з 2022 року, роботи стріт-артиста підтримують моральний дух місцевих жителів, ставши одним із символів незламності Харкова. Навіть коли будівлі міста руйнуються, Гамлет продовжує прикрашати їх стіни. Мабуть, недовговічність вуличного мистецтва – невелика ціна за оспівування художником дійсності.
