Можливості оцифровки тонн старовинних архівів, що гігабайтами інформації поміщаються флешкою на долоньці, дали можливість авторам які пишуть на історичні теми, транслювати інформацію, яку до цього неможливо було всю переглянути фізично, та ще в різних географічних місцях. Історія минулих десятиліть і навіть століть відкривається новими фактами, виявляючи незрозумілі раніше взаємозв’язку і невідомі аргументи. З появою сканерів та Інтернету любителі футбольної історії отримали в розпорядження такі унікальні матеріали, які навіть не були доступні автору книги «100-річчя Харківського футболу», що вийшла в 2008 році, Гроту Юрію Івановичу. Далі на ikharkovchanin.
Катком радянської ідеології
Крім цього – далеко не у технічних факторах проблема, а в тому, що вся історія міста, в тому числі і спорту – трамбувалась катком радянської ідеології. Протягом десятиліть навмисно замовчувалися досягнення «дореволюційної» епохи, що поклали початок індустріалізації. Знищувалася пам’ять про імена «духовних отців міста». Всіляко принижувалася досягнення меценатів і підприємців дорадянського часу. Спортивна історія, втім, як історія і культури і науки спаплюжувалась, приписуючи досягнення комуністичним рейдерам. Рекетири проголошувалися героями і отримували свою славу, користуючись віджатим майном і привласнюючи набуття.
Писати про спортивну славу «дореволюційних» спортсменів було, як кажуть по-сучасному – «не той формат». У матеріалах радянського часу про початок спортивного шляху видатних футболістів говорилося коротко і сухо – грали в командах таких-то, ось на таких стадіонах. Офіційні історичні відомості про спорт переписувалися до не впізнанності. Заслуги і дати фальсифікувалися. Так було всюди по всій країні. А, наприклад, без «дореволюційного» заводу, без людей, що створили команди на початку століття, не відбулися б ніякі попередники нинішнього «Металіста».
І добре, якщо б тільки переписували дати – страшніше те, що знищувалась пам’ять про події та людей, сформували духовно-історичне багатство Харкова.
Проблемою сприйняття обернулося те, що навіть з настанням 21 століття в Україні майже всі автори, що писали на тему спортивної історії, копіювали матеріали минулого століття, затаврованими виключно штампами радянської пропаганди. Цитати, словесні звороти, інтерпретація фактів комуністичними «істориками» так і копіювалися з року в публікаціях уже в часи незалежності.
«Дореволюційні» спогади кількох видатних спортсменів, які пережили жахи червоного терору, рідкісними абзацами почали з’являтися в кінці 1960-х, 1970-х роках, коли вже закінчилася класова війна – назвемо це тут так. Грот Юрій Іванович переказував кілька емоційних спогадів піонерів Харківського футболу, з деякими подробицями, які не дійшли до друкарського верстата. З кількох розмов з Юрієм Івановичем автор цих рядків складав текст для відеоінтерв’ю про подробиці становлення футболу в Харкові, але задум постійно відкладався Гротом, більше року, в надії на те, що здоров’я Юрія Івановича поправитися.
Грот Юрій Іванович – автор книги «100 років Харківському футболу»
Харкову пощастило на його людей
Харкову пощастило на його людей, які розшукують і зберігають свою історичну пам’ять і пропагують духовну спадщину міста. Спадщина багата і надихає і зараз. Судячи з кількості публікацій та пабликів у Фейбуці на історичну тематику, кількості людей підписаних на історичні теми – Харків, здається, є національним лідером з інтересу до краєзнавства.
Спорт, футбол, як і вся історія Харкова крізь десятиліття, через усі епохи несе у собі дух великих людей, які своєю діяльністю задали місту напрямок на кілька століть вперед, з часів, коли Харків тільки починав ставати містом в буквальному сенсі цього слова. Доля Харкова – опинитися на шляху зі столиці імперії в південні краї, з розвилкою на Катеринослав, Крим, Юзівку-Кавказ. Але те, що Харків не вузловий «райцентр» за типом Лозовий, Куп’янська, Синельникове, а навіть був столицею республіки, ми зобов’язані кільком десяткам видатних прізвищ, які заклали основи інфраструктури, почали будувати університети, і сформували вигляд міста. Пам’ять про них живе у старовинній архітектурі, в лініях вулиць і навіть в плануванні цілих мікрорайонів, яка не зміниться і в найближчу сотню років, як мінімум.
Вид на Миколаївську церкву. Фото пабліка «Харків. Історія. Факти»
Декомунізація історичної спадщини
Деякі імена згадували завжди, багато імен встають із забуття лише зараз, з відкриттям архівів і оцифровки. Кожна п’ятирічка по-своєму затирала спадщину предків. Палаци розбивали на цеглу або переробляли в гуртожитки до невпізнанності у 1920-х. Храми трощили в 1930-ті. В 1940-ті багато безповоротно добила Друга світова війна. У 1960-70-ті залишили тільки те, що було визнано архітектурним пам’ятником. І навіть 2000-ті добивали те, що новий вік вважав марним. Добивали не просто фізично, зносячи обсипаються стіни, але що гірше, забуваючи про видатних попередників.
Харків унікальний серед міст Східної України за своїм духовно-історичної та архітектурної спадщини. Історія харківського спорту, харківського футболу випливає з одних і тих же джерел містоутворення Харкова.
Тому, навіть у темі розвитку спорту і зародження футбольної слави, необхідно починати футбольно-спортивний екскурс з розповіді про деяких людей, що формували вигляд Харкова і геометрію його вулиць. Це веде до тих часів, коли в позаминулому столітті почали будувати навчальні заклади, лікарні, заводи, мостові і трамвайні маршрути.
«Соціальна історія» – фактично новий напрямок для спільноти любителів історії Харкова і його старовини. Зазвичай кожен любитель історії займається своєю вузькою тематикою, а футбол і спорт – саме та ідея, навколо якої можна об’єднати і біографії та містобудування і соціально-економічну історію. У сучасному світі футбол став вузьконаправленим окремим бізнесом, а раніше було не так, у ті роки і до епохи кольорового телебачення це було щось соціально значуще.
Коли камені говорять
Споглядаючи хай-тек скляні фасади величезних споруд, пролітаючи по проспектах, ми випускаємо з уваги наявність затишних старовинних історичних місць, що зберігають у собі пам’ять про творців нашого міста. Одне з таких місць знаходиться майже поруч, за найбільшим сучасним стадіоном нашого міста, заради якого були вичищені під корінь гектари бетону. Крок в сторону від Московського проспекту, фактично поруч зі станцією метро «Імені Захисників України» ми поринаємо у світ позаминулого століття, світ імені Максиміліана Християновича Гельфериха, завдяки якому, до речі, і утвердилася геометрія частини нинішнього Московського проспекту. Певною мірою завдяки його спадщини, навіть після його відходу з життя, Харків на десятиліття став футбольною столицею України та спортивним центром «Півдня Імперії». Завдяки результатам діяльності цієї людини «перша столиця», отримала плеяду видатних спортсменів, що згодом сформував спортивні традиції Харкова на десятиліття вперед.
Містобудівна спадщина Максиміліана Гельфериха
Раз вже вимовлено слово «футбол» і «спорт», то, як кажуть, з цього місця детальніше. Історики не часто звертали увагу на вхід стадіону під назвою «Серп і молот». Тому що, в кроці від проспекту погляду відкривалося архітектурна спадщина Максиміліана Гельфериха – ціла будівля, відома зараз як пологовий будинок №2. Трохи ближче до універмагу Харків звертали на себе увагу дивовижні двоповерхові «німецькі» будиночки. А вглиб по вуличці нинішньої назвою Лесі Українки розташовані «дореволюційні» одноповерхові будинки з високою стелею і високим дахом. Вважаємо коректним віднести все зазначене до імені пана Гельфериха, навіть якщо будиночки були побудовані після його смерті, так все це було створено тому, що при житті великий підприємець купив ці землі і почав сам їх забудову.
А саме помітне місце – на фасаді будівлі пологового будинку № 2 за адресою Московський проспект 145/2, меморіальна табличка нагадує про те, хто не тільки сприяв економічному розвитку нашого міста і краю, але ще й любив його жителів.
Меморіальна дошка на фасаді породільного будинку №2
Перевівши погляд у даль проспекту на залізні струмки рейок ми бачимо також «увічнений» слід діяльності Максиміліана Християновича. Навіть лінія трамвайних шляхів, зобов’язана тому, що колись саме до стадіону і до заводу «Гельферіх-Саде» вони були прокладені за сприяння пана Гельфериха.
Будівництва пана Гельфериха
Так, саме Гельферихом був у цьому районі побудований в 19 столітті найбільший в імперії завод сільськогосподарської техніки. Ось звідси і сформувалася геометрія цілого мікрорайону, а згодом, і геометрія всього кварталу навпроти ДК ХЕМЗ, разом з універмагом «Харків» і стадіоном. Так, що якщо біля універмагу «Харків» утворюється район елітних хмарочосів, то його можна буде сміливо назвати в честь «Гельферіх-Саде». І до речі, універмаг розташований точно на місці першого футбольного поля стадіону «Гельферіх-Саде»!
Завдяки саме Гельфериху, німецької юнакові, який приїхав до Харкова в 1851 році, ми маємо і зараз архітектурну спадщину, і геометрію вулиць цього кварталу.
Краєвид заводу «Гельферіх-Саде». Фото з сайту «Харківські старості»
Про завод, стадіон та пологовий будинок №2 згадали. Також історичним пам’ятником красується чотирьох поверхова будівля «Прибуткового будинку» навпроти ХІІКСа за нинішньою адресою Маршала Бажанова, 14. В стороні від проспектів, але у самому серці медичного комплексу 17-ї лікарні досі функціонує «Гельфериховський» корпус. А за Харківським мостом, там, де жителі пам’ятають кафе «Вітерець», зберегли в собі пам’ять про господаря стіни будинку, в якому жив багато років пан Гельферіх. Другий його будинок був за адресою Миколаївська 26, нинішня Короленка, а «презентаційний офіс» сільськогосподарської техніки його заводу біля Кінної площі на тодішній Кінній вулиці №3.
З усього сказаного, для історії футболу і спорту в Харкові, зрозуміло, що слід ближче познайомитися з особистістю самого Максиміліана Гельферіха, адже саме зі стадіоном «Гельферіх-Саде» історики пов’язують початок футболу в Харкові. У наступній статті приділимо пану Гельферіху особливу увагу.
