Наум Ілліч Ахієзер (6 березня 1901 – 3 червня 1980) – радянський математик, член-кореспондент Академії наук УРСР, професор, доктор фізико-математичних наук. Він зробив значний внесок у розвиток теорії функцій, теорії наближень, математичної фізики та функціонального аналізу. Далі на ikharkovchanin.
Ранні роки та освіта
Наум Ілліч Ахієзер народився 6 березня 1901 року у містечку Чериков Могильовської губернії (зараз – Білорусь) у сім’ї земського лікаря. У 1918 році, після закінчення класичної гімназії у Мстиславлі, Наум Ахієзер вступив до Петербурзького університету. Але незабаром через революційні події він залишив навчання та повернувся додому. У рідному місті Ахієзер почав викладати математику та фізику в одній із перших шкіл-комун та брав активну участь у становленні нової системи освіти. У 1922 році вступив до Київського інституту народної освіти на трирічний курс, програму якого опанував за півтора року. Під час навчання затоваришував з однокурсником М. Г. Крейном, з яким згодом працював над математичними проєктами. Тоді ж Ахієзер захопився теорією еліптичних функцій, яку вивчав за оригінальними роботами К. Якобі латиною.
Початок наукової кар’єри
У 1925 році Наум Ахієзер вступив до аспірантури до Дмитра Олександровича Граве – засновника найбільшої алгебраїчної школи у СРСР. У березні 1928 року він захистив дисертацію “Аеродинамічні дослідження”, в якій вперше було дано формулу для відображення двозв’язної області, яка обмежена багатокутником, на кругове кільце. Також у роботі було узагальнено теорії С. А. Чаплигіна про коливання крила з постійною циркуляцією та випадки крил зі скінченним розмахом. Ці результати були опубліковані у “Трудах фізико-математичного відділу Української академії наук”.
З 1928 до 1933 року Наум Ілліч працював у Київському університеті та Київському авіаційному інституті. У 1933 році Ахієзер переїхав у Харків – його запросили працювати на механіко-математичному факультеті Харківського державного університету. Того ж року він очолив кафедру теорії функцій, якою керував до 1941 року, а потім з 1947 до 1974 року. У 1936 році Наум Ілліч здобув ступінь доктора фізико-математичних наук, а у 1940 році – звання професора. Під час Другої світової війни, з 1941 по 1944 рік, Ахієзер перебував в евакуації. Він працював спочатку в Алмаатинському гірничому інституті, а потім – у Московському енергетичному інституті, який на той час був евакуйований у місто Леніногорськ Східно-Казахстанської області. У 1944 році Наум Ілліч повернувся до Харкова та продовжив викладацьку та наукову діяльність в університеті.
Викладацька та громадська діяльність
З 1947 року Наум Ілліч знову очолив кафедру теорії функцій на механіко-математичному факультеті Харківського державного університету, де викладав та керував науковими дослідженнями. Того ж року Ахієзер став головою Харківського математичного товариства.
У 1963 році з ініціативи Наума Ахієзера у Харкові було засновано спеціалізовану фізико-математичну школу №27, яка стала першим в Україні навчальним закладом такого профілю. Пізніше вона здобула статус фізико-математичного ліцею №27.
Крім того, він створив заочну математичну школу при Харківському університеті, яка давала талановитим школярам додаткову освіту й допомагала готуватися до вступу до вишів.
З 1961 до 1963 року Наум Ахієзер був завідувачем відділом у Харківському фізико-технічному інституті низьких температур АН УРСР, з 1963 року працював там старшим науковим співробітником, з 1970 року – науковим консультантом.
Наукові досягнення
Наум Ілліч Ахієзер зробив фундаментальний внесок у розвиток низки ключових напрямів математичного аналізу та математичної фізики. Його роботи охоплюють теорію наближень, проблему моментів, теорію інтегральних рівнянь та спектральний аналіз. Одним із головних досягнень Ахієзера стало розв’язання обернених задач спектрального аналізу для класів операторів зі скінченним числом розривів у спектрі. Це дало змогу знаходити точні розв’язки складних нелінійних рівнянь, які описують багато фізичних процесів, наприклад, поширення хвиль та коливань.
Наум Ілліч опублікував близько 150 наукових праць та монографій. Спільно з Ісааком Мееровичем Глазманом Ахієзер написав фундаментальну працю “Теорія лінійних операторів у гільбертовому просторі”. Ця книга стала підручником з функціонального аналізу та була перекладена багатьма мовами. Крім того, Ахієзер є автором монографій “Елементи теорії еліптичних функцій” та “Лекції про інтегральні перетворення”.
Наум Ілліч Ахієзер помер 3 червня 1980 року у Харкові. Він був похований на другому міському кладовищі. На будинку, де мешкав Наум Ілліч, було встановлено меморіальну дошку.
У 2005-му році у Харкові було засновано Фонд імені М.І. Ахієзера, метою якого є підтримка молодих математиків – студентів, аспірантів та науковців-початківців.
Пам’ять про Наума Ілліча збереглася не тільки у наукових працях, а й в освітніх та наукових інститутах, до створення яких він мав безпосередній стосунок. На його честь названо малу планету (3269) Ахієзер, що була відкрита Кримською астрофізичною обсерваторією у 1979 році. Харківському фізико-математичному ліцею №27, що був заснований за його ініціативою, було надано його ім’я. Наум Ілліч Ахієзер залишив багату наукову спадщину, яка продовжує надихати математиків і сьогодні.
Список використаних джерел інформації: