Микола Дмитрович Пильчиков – видатний український фізик, винахідник та педагог, який зробив великий внесок у розвиток кількох галузей науки та техніки, зокрема геофізики, радіотехніки, оптики та електрохімії. Його роботи випередили свій час та вплинули на розвиток сучасної науки. Далі на ikharkovchanin.
Ранні роки та освіта
Микола Пильчиков народився 21 травня 1857 року у Полтаві у родині викладача Дмитра Павловича Пильчикова. До 14 років Микола навчався вдома, а потім вступив до Полтавської гімназії. У 1876 році він вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету.
Закінчив його у 1880 році та залишився в аспірантурі університету. Перший винахід Пильчикова – електричний фонавтограф – був пристроєм, що призначений для графічного відображення звукових коливань. Принцип його роботи полягав у перетворенні звукових хвиль на електричні сигнали, які потім фіксувалися на фотоплівці або спеціальній діаграмі, що давало змогу аналізувати форму та частоту звуків. Винахід Пильчикова випередив у часі створення аналогічних пристроїв, таких як фонавтограф Томаса Едісона, який був запатентований тільки у 1877 році. Хоча Едісон відомий своїм фоноавтоматом (фонографом), фонавтограф Пильчикова був більш орієнтований на наукові вимірювання звуку, а не на запис та відтворення. Того ж року Микола Дмитрович опублікував свою наукову монографію “Рефрактор з порожнистою сочевицею для визначення показника заломлення світла у рідині та методика оптичного аналізу”.
Геофізика та Курська магнітна аномалія
У 1883 році Микола Дмитрович Пильчиков розпочав систематичні дослідження у галузі геофізики, зосередивши увагу на одній з найбільших магнітних аномалій у світі – Курській магнітній аномалії. Ця область із незвично сильним магнітним полем викликала інтерес у багатьох вчених, оскільки могла вказувати на великі поклади корисних копалин. Пильчиков висунув та підтвердив гіпотезу, що причиною підвищеного магнітного поля у цьому районі є великі родовища залізної руди. Його дослідження передбачали проведення магнітометричних вимірювань та аналіз геологічних умов усього району. Такі роботи були нововведенням на той час, але дали змогу вперше науково обґрунтувати зв’язок між магнітними аномаліями та мінералогічним складом надр. Відкриття Пильчикова мало не тільки наукове, а й економічне значення: завдяки його роботі розпочалося більш активне вивчення та розроблення залізорудних родовищ у Курському регіоні.
За заслуги у галузі геофізичних досліджень та виявлення природи Курської магнітної аномалії Микола Дмитрович був нагороджений Великою срібною медаллю Російського географічного товариства – однієї з найпрестижніших нагород того часу.
Розроблення приладів для оптики та електрохімії
Микола Дмитрович Пильчиков зробив внесок ц у розвиток приладобудування у галузі оптики та суміжних наук. Одним із його значущих винаходів був рефрактометр – прилад, що призначений для точного вимірювання показника заломлення рідин. Цей пристрій дав змогу значно поліпшити методи контролю якості рідин та розчинів, що було особливо важливо для хімічної та медичної практики того часу.
Крім того, Микола Дмитрович Пильчиков розробив та впровадив диференціальний ареометр – прилад для визначення густини рідин, який вирізнявся підвищеною точністю порівняно з наявними аналогами. Цей ареометр давав змогу порівнювати густини двох рідин із мінімальними похибками.
Також вчений створив термостат – пристрій для підтримання постійної температури в експериментальних установках, що було критично важливо для проведення точних фізичних та хімічних вимірювань.
Один із більш унікальних винаходів Миколи Пильчикова – однонитковий сейсмограф – прилад, який призначений для реєстрації сейсмічних коливань. Цей сейсмограф фіксував найменші землетруси та коливання земної кори. Також у наукових дослідженнях Пильчиков приділяв увагу явищам поляризації світла. Він ставив експерименти з вивчення зміни напрямку коливань світлової хвилі під час проходження через різні речовини. Пильчиков проводив дослідження ще й у галузі електрохімії – вивчав вплив електричного струму на процеси, що відбуваються на межі розділення фаз, наприклад, на електродах у розчинах. Його роботи та експерименти допомагали краще зрозуміти механізми виникнення електролізу та корозії.
Радіотехніка та телемеханіка
Наприкінці XIX століття Микола Дмитрович Пильчиков активно ставив експерименти у галузі радіотехніки та дистанційного керування. Однією з найбільш значущих його розробок було створення пристроїв для радіоуправління, які на кілька років випередили багато західних аналогів. У 1898 році Микола Дмитрович Пильчиков продемонстрував низку дослідів із дистанційного керування за допомогою радіохвиль. Серед найвідоміших дослідів – керування вогнями маяка, дистанційне керування стрільбою з гармати та навіть підрив моделі судна на відстані. Ці експерименти довели можливість передавання керівних команд за допомогою радіоканалу. Крім цього, Пильчиков розробив пристрій під назвою “протектор” – спеціальний прилад, що був призначений для захисту радіоприймачів від перешкод, які значно знижували якість приймання сигналів. Винахід Пильчикова давав змогу фільтрувати небажані сигнали, покращуючи тим самим надійність та чистоту радіозв’язку.
Експерименти й розробки Пильчикова були відомі у наукових колах Росії та далеко за її межами. Хоча перші успішні системи радіокерування пов’язують з іменами інших винахідників (наприклад, Нікола Тесла або Гульєльмо Марконі), але саме Микола Пильчиков був одним із перших, хто показав, що таке можливо.
Бездротовий зв’язок
Микола Дмитрович Пильчиков зробив значний внесок й у розвиток бездротового зв’язку у Російській імперії. Він був засновником однієї з перших станцій бездротового телеграфу, яка давала змогу передавати повідомлення з використанням радіохвиль без застосування дротових ліній зв’язку. Ця станція стала важливим етапом у практичному опануванні радіозв’язку у країні та справила істотний вплив на подальший розвиток телекомунікаційних технологій.
Педагогічна діяльність
Микола Дмитрович Пильчиков був не тільки вченим-винахідником, а й досвідченим педагогом. Він викладав у кількох провідних вищих навчальних закладах Російської імперії, зокрема у Харківському університеті, Новоросійському університеті в Одесі та у Харківському технологічному інституті. Він приділяв велику увагу як теоретичним основам, так і практичним експериментам, що сприяло кращій підготовці нових поколінь вчених та інженерів. Одним із важливих здобутків Пильчикова стало заснування метеорологічної станції при Харківському університеті. Ця станція стала центром систематичних спостережень за атмосферними явищами.
В Одесі Микола Дмитрович заснував фізичну лабораторію при університеті, яка стала важливим центром наукових досліджень у галузі фізики та суміжних дисциплін. Ця лабораторія була оздоблена сучасним для того часу обладнанням, що дало змогу студентам та вченим ставити більш поглиблені експерименти та істотно підвищити якість освітнього процесу.
Помер Микола Дмитрович Пільчиков 19 травня 1908 року у Харкові за нез’ясованих обставин.
Наукова спадщина Пильчикова продовжує надихати дослідників по всьому світу, а його ім’я посідає важливе місце в історії світової науки.
Список використаних джерел інформації: