Олексій Степанович Баркалов (18 лютого 1946, Введенка, Харківська область – 9 вересня 2004, Київ) – радянський та український ватерполіст, дворазовий олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту СРСР (1970), заслужений тренер України. Він став одним із найтитулованіших гравців в історії світового водного поло. Спортивна кар’єра Баркалова тривала понад два десятиліття. За цей час він взяв участь у чотирьох Олімпійських іграх, здобув два олімпійських золота, а також безліч світових та європейських титулів та нагород. Далее на ikharkovchanin.
Ранні роки
Олексій Степанович Баркалов народився 18 лютого 1946 року у селищі Введенка Чугуївського району Харківської області. Невдовзі сім’я переїхала у Харків, де й минуло дитинство майбутнього чемпіона. Спочатку Олексій займався плаванням, але вже у підлітковому віці захопився водним поло – спортом, який повністю змінив його життя. Першим тренером Баркалова був Давид Смагоринський, а вже у 15 років Олексій Баркалов почав грати у харківському “Динамо”.
Наприкінці 1960-х років Олексій Баркалов переїхав із Харкова до Києва, де продовжив спортивну кар’єру у столичному клубі “Динамо”. На той момент київське “Динамо” вже вважалося одним із провідних ватерпольних клубів країни, який регулярно брав участь у чемпіонатах СРСР, а багато хто з його гравців грали за збірну Радянського Союзу. Саме у цьому клубі Баркалов провів найкращі роки своєї кар’єри, став його лідером та капітаном.
Початок кар’єри у збірній СРСР
У 1967 році Олексія Баркалова запросили до збірної команди СРСР з водного поло – головної національної команди країни, яка представляла Радянський Союз на міжнародних змаганнях. З цього моменту розпочалася його міжнародна кар’єра, яка тривала понад десять років. У складі збірної він зіграв 412 офіційних матчів – цей результат було занесено до Книги рекордів Гіннеса у 1993 році.
Олімпійські ігри
На своїй першій Олімпіаді у Мехіко у 1968 році Баркалов здобув срібну медаль. У фінальному матчі збірна СРСР поступилася Югославії з рахунком 11:13. Баркалов відзначився сімома забитими м’ячами у цьому матчі та став найкращим бомбардиром зустрічі.
У 1972 році на Олімпіаді у Мюнхені радянська команда здобула перемогу та стала олімпійським чемпіоном. На Олімпіаді 1976 року у Монреалі команда показала невдалий результат, посівши п’яте місце. Але через чотири роки, на домашніх Іграх у Москві у 1980 році, збірна СРСР знову здобула олімпійське золото. Баркалов став дворазовим олімпійським чемпіоном й завершив свої виступи на Іграх цією перемогою.
Міжнародні досягнення
Крім Олімпійських ігор, збірна СРСР брала участь і в багатьох інших чемпіонатах, а Олексій Баркалов робив величезний внесок у перемогу команди. У 1970 році збірна СРСР стала чемпіоном Європи, обігравши найсильніші збірні на турнірі у Барселоні. П’ять років потому, у 1975 році, збірна СРСР здобула золоті медалі на чемпіонаті світу у Колумбії. У 1974 році на чемпіонаті Європи радянська команда дійшла до фіналу, поступившись золотом, але підтвердила статус однієї з найсильніших у світі, а Баркалов вкотре увійшов до числа найкращих гравців турніру. Свій останній матч Олексій Баркалов зіграв на Кубку світу у 1981 році – це було гідне завершення спортивної кар’єри видатного ватерполіста.
Рекорди та стиль гри
Олексій Баркалов був універсальним гравцем, який однаково впевнено виступав і в нападі, і в обороні, і на позиції центру. Він вирізнявся сильною фізичною підготовкою, відмінним розумінням гри та вмінням працювати на команду. Рекорд Олексія Баркалова – 412 матчів за збірну СРСР – довгий час залишався недосяжним та заслужено увійшов до світової спортивної історії. У 1993 році Олексій Баркалов був включений до Міжнародної зали слави водних видів спорту у Форт-Лодердейлі (США) – почесне визнання, яке отримують тільки видатні спортсмени світового рівня.
Тренерська робота та громадська діяльність
Після завершення ігрової кар’єри Олексій Баркалов розпочав тренерську роботу. У 1980-ті роки він очолював молодіжну збірну Української РСР. З 1990 до 1994 року працював головним тренером югославського клубу “Воєводина” з Нові-Сада. Після повернення в Україну зайнявся громадською діяльністю. З 1997 до 1999 року Баркалов був президентом Федерації водного поло України.
Олексій Баркалов помер 9 вересня 2004 року у Києві. Його внесок в успіхи радянського водного поло був величезний та неодноразово відзначався спортивними організаціями країни. У 1970 році Олексію Баркалову було надано звання заслуженого майстра спорту СРСР.
На згадку про нього у Києві щорічно відбувається Міжнародний турнір з водного поло імені Олексія Баркалова. У 2002 році він був нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня (Україна) за свій внесок у розвиток спорту.
Олексій Баркалов став символом цілої епохи радянського та світового водно поло. Його відданість спорту, сила характеру та видатні досягнення зробили його справжньою легендою не тільки в межах СРСР, а й по всьому світу. Його ім’я залишається символом майстерності та професіоналізму, а його спортивні досягнення – прикладом для нових поколінь спортсменів.
Список використаних джерел інформації: