Юрій Михайлович Поярков (10 лютого 1937 – 10 лютого 2017) – видатний радянський та український волейболіст, дворазовий олімпійський чемпіон, професор, тренер та громадський діяч. Далі на ikharkovchanin.
Ранні роки та початок спортивної кар’єри
Юрій Поярков почав займатися волейболом у 15 років. Під час звичайної гри у дворі його помітив тренер спортивного товариства “Буревісник” Іван Сініцин та запросив підлітка на заняття до волейбольної секції при Харківському політехнічному інституті. У 1955 році Поярков вже став чемпіоном України серед юнаків у складі збірної Харківської області. У 1956 році його запросили до основного складу харківського “Буревісника” – однієї з найсильніших волейбольних команд в Українській РСР. У 1959 році команда здобула перемогу на зимовому чемпіонаті СРСР з волейболу. Цей успіх відкрив Юрію шлях до збірної Радянського Союзу – головний тренер збірної помітив талановитого зв’язуючого та запросив його до Москви. Так розпочалася кар’єра Юрія Пояркова у національній команді.
Поярков залишався у складі “Буревісника” до 1973 року, коли команду було розформовано. Того ж року на базі “Буревісника” та інших харківських волейбольних команд було створено новий клуб – “Локомотив”. Юрій став гравцем нового клубу та виступав за “Локомотив” до завершення своєї ігрової кар’єри у 1974 році.
Спортивна кар’єра та досягнення
З 1960 по 1972 рік Юрій Поярков грав в основному складі збірної СРСР з волейболу. Його дебют на міжнародній арені відбувся на чемпіонаті світу 1960 року у Бразилії, де радянська команда здобула золоті медалі. Цей турнір став першим великим успіхом Пояркова у складі збірної. У 1962 році у Москві збірна СРСР знову підтвердила своє лідерство у світовому волейболі та стала чемпіоном світу вдруге поспіль. Юрій Поярков до того моменту вже був одним з головних гравців команди. У 1964 році на Олімпіаді у Токіо збірна СРСР здобула золоту медаль. У 1965 році – виборола перший в історії волейболу Кубок світу, що відбувся у Польщі. У 1968 році на Олімпійських іграх у Мехіко збірна СРСР знову стала олімпійським чемпіоном. Це була друга олімпійська золота медаль Пояркова. У 1969 році на Кубку світу у Східній Німеччині радянська збірна посіла третє місце, поступившись Японії та Чехословаччині. Проте Поярков, як і раніше, залишався капітаном та лідером команди. У 1972 році він втретє взяв участь в Олімпійських іграх – у Мюнхені. Збірна СРСР здобула бронзові медалі, поступившись у півфіналі збірній Польщі. Цей турнір став останнім для Пояркова у складі національної команди.
За дванадцять років гри за збірну СРСР Юрій Поярков став дворазовим олімпійським чемпіоном (1964, 1968), бронзовим призером Олімпіади (1972), дворазовим чемпіоном світу (1960, 1962), бронзовим призером чемпіонату світу (1966), переможцем Кубка світу (1965), бронзовим призером Кубка світу (1969) та багаторазовим призером чемпіонатів Європи. З 1965 року він був капітаном збірної, і під його керівництвом команда досягла високих результатів у багатьох міжнародних турнірах.
“Людина-катапульта”
У 1960 році на чемпіонаті світу у Бразилії Юрій Поярков справив справжній фурор своєю неймовірною подачею. Він реалізував 12 подач із 15 в одній партії, тоді один із глядачів захоплено вигукнув: “Катапульта!”. Цей вислів одразу підхопили журналісти та вболівальники, так народилося прізвисько Пояркова – “людина-катапульта”. Його бічна подача була настільки потужною та ефективною, що Міжнародна федерація волейболу (FIVB) була змушена внести зміни до правил, дозволивши приймання м’яча двома руками знизу, щоб врівноважити переваги атакувальників та захисників.
Тренерська та викладацька робота
Після завершення ігрової кар’єри Поярков не залишив волейбол. Він став старшим тренером харківського “Локомотива”, тренував молодіжну збірну України (1990-1993), а також національну збірну Єгипту (1993-1995).
Юрій Михайлович був не лише тренером, а й педагогом: з 1974 до 1982 року він очолював кафедру фізичного виховання у Харківському автомобільно-дорожньому інституті, а з 1995 до 2011 року – кафедру спортивних ігор Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, де здобув звання професора. Також став співавтором навчального посібника “Спортивні ігри”.
Громадська діяльність
Юрій Поярков брав активну участь у громадському житті. Він був членом виконкому Федерації волейболу України та президентом харківського тенісного клубу “Унікорт”. У 1999 році Поярков став почесним громадянином Харкова, а у 2008 році – Харківської області (2008). Його ім’я було внесено до Книги рекордів Гіннеса як володаря трьох олімпійських медалей у класичному волейболі. У 2008-му році Поярков був включений до Зали волейбольної слави в американському місті Холіок, Массачусетс.
Юрій Поярков пішов із життя 10 лютого 2017 року у день свого 80-річчя. На згадку про великого спортсмена у Харкові встановлено меморіальну дошку та погруддя на території тенісного клубу “Унікорт”.
Спадщина Юрія Пояркова – це не тільки рекорди та медалі, а й приклад сили волі та відданості спорту. А ще – кілька поколінь талановитих спортсменів, яких він виховав.
Список використаних джерел інформації: