Іван Васильович Обреїмов (8 березня 1894, Ансі, Франція – 2 грудня 1981, Москва) – видатний фізик, академік АН СРСР, основоположник вітчизняної низькотемпературної спектроскопії та фізики кристалів. Далі на ikharkovchanin.
Ранні роки та освіта
Іван Обреїмов народився у Франції у родині вчителя математики Василя Івановича Обреїмова, який був змушений емігрувати з Росії з політичних причин. На початку 1900-х років родина Обреїмових повернулася до Росії. У 1910 році Іван вступив на фізико-математичний факультет Петроградського університету, який закінчив через п’ять років. Під час навчання він затоваришував з Петром Капицею – майбутнім нобелівським лауреатом, і ця дружба тривала протягом усього життя.
Державний оптичний інститут (ГОІ)
Після закінчення університету Іван Обреїмов почав працювати у Державному оптичному інституті (ГОІ), де під керівництвом професора Д. С. Рождественського займався розробкою методів вимірювання показника заломлення скла. У 1919 році він запропонував метод вимірювання малих різниць показників заломлення, який потім став відомий як “метод Обреїмова”. Ця технологія не вимагала шліфування зразків скла для вимірювання та стала широко застосовуватися в оптичній промисловості.
Ленінградський фізико-технічний інститут
З 1924 до 1929 року Іван Обреїмов працював у Ленінградському фізико-технічному інституті, де разом із Л. В. Шубніковим розробив метод вирощування монокристалів із розплаву, відомий як “метод Обреїмова-Шубнікова” або метод вертикальної спрямованої кристалізації. Цей метод став основою для отримання високоякісних монокристалів, які необхідні для досліджень у галузі кристалофізики.
Український фізико-технічний інститут (УФТІ)
У 1929 році Іван Васильович став одним із засновників Українського фізико-технічного інституту (УФТІ) у Харкові.
Ініціатива створення інституту належала академіку Абраму Федоровичу Іоффе, який прагнув розвинути у СРСР дослідження у галузі ядерної фізики та фізики твердого тіла. У період із 1929 до 1933 року Іван Обреїмов обіймав посаду директора УФТІ. Під його керівництвом фізико-технічний інститут став одним із провідних наукових центрів СРСР, де відбувалися дослідження у галузі фізики твердого тіла, молекулярної спектроскопії та оптики. Іван Васильович активно залучав до роботи в інституті молодих талановитих вчених, таких як Антоніна Федорівна Прихотько, яка під його керівництвом почала займатися науковою працею ще у Ленінградському фізико-технічному інституті, а потім разом із групою молодих вчених переїхала до Харкова для роботи в УФТІ.
У 1933 році, у зв’язку з політичними змінами та посиленням ідеологічного контролю, Обреїмова усунули з посади директора та замінили на “червоного директора” О. І. Лейпунського, але він залишився працювати в інституті, став головою Науково-технічної ради та завідувачем лабораторії фізики кристалів.
Репресії та реабілітація
У 1938 році Іван Васильович Обреїмов був заарештований за звинуваченням у шпигунстві та участі в правотроцькістській організації. Він був засуджений на вісім років виправно-трудових таборів та відправлений у Котлас. В ув’язненні він продовжував наукову роботу та написав працю “Про застосування френелевої дифракції до фізичних і технічних вимірювань”. Завдяки клопотанням відомих вчених – С. І. Вавилова, О. Ф. Іоффе та П. Л. Капіци – у 1941 році Іван Обреїмов був звільнений за відсутністю складу злочину.
Повернення до наукової діяльності
Після звільнення Іван Васильович був евакуйований до Уфи, де працював в Інституті фізико-хімії АН СРСР. У 1944 році він очолив Оптичну лабораторію, яка входила до складу різних інститутів АН СРСР, а з 1950 року був завідувачем кафедри загальної фізики Московського інженерно-фізичного інституту (МІФІ). У 1954-1965 роках Іван Васильович працював в Інституті елементоорганічних сполук АН СРСР, а з 1965 року – в Інституті загальної та неорганічної хімії АН СРСР.
Наукові досягнення
Обреїмов зробив величезний внесок у розвиток низькотемпературної спектроскопії молекулярних кристалів. Спільно з А. Ф. Прихотько він довів дискретність структури спектра молекулярного кристала за низьких температур, що поклало початок цьому напряму досліджень. Він також розробив методи вимірювання дисперсії світла у широкому спектральному інтервалі та дослідив механізми пластичної деформації у кристалах, заклавши основи теорії кінетики дислокацій.
У 1964 році Іван Васильович опублікував книжку “Молекули та кристали”, де виклав основи молекулярної фізики та кристалофізики для широкого загалу.
Нагороди та визнання
- Сталінська премія першого ступеня (1946) – за наукові дослідження у галузі оптики та кристалофізики.
- Золота медаль імені С. І. Вавилова АН СРСР (1959).
- Орден Леніна (1974).
- Орден Трудового Червоного Прапора (1964).
- Орден Червоної Зірки (1945).
Іван Васильович Обреїмов помер 2 грудня 1981 року у Москві.
Він залишив по собі багату наукову спадщину та заснував наукову школу, до якої належали такі вчені, як Л. В. Шубніков, А. Ф. Прихотько, О. В. Степанов, І. М. Ліфшиц та інші.
Список використаних джерел інформації: