Дослідження міста розпадаються на безліч різновидів, й один з них захоплює пересічну людину більше за інші. Коли використовується термін “туризм”, зазвичай уява вимальовує відвідування центральних споруд місцевості, які, попри своє довголіття, зберігають привабливий вигляд. Однак з моменту, коли будови почали старіти, з’явився специфічний туристичний напрям, що отримав назву “сталкер-туризм”, про який і піде мова далі. Далі на ikharkovchanin.
Специфіка сталкерства
Яким змістом наповнене явище сталкерства? У першу чергу, це дослідження покинутих споруд. Втім, здебільшого предметом інтересу стають ті, що колись вважались історичною пам’яткою, але згодом перетворились на “привидів”. Наше місто сповнено старовинною архітектурою, але не всім її представникам однаково пощастило. Деякі перетворились на осередки культури, і стали музеями, інші — залишились покинутими, і своїм виглядом представляють скоріш зблякле відбиття того, що колись слугувало предметом суспільного захвату. Проте є посеред них і такі, що за непридатністю були зруйновані згодом.
Історія, на щастя, має тих, хто документує напівзабуті пам’ятки міста. Ремісниками такої справи стають сталкери.
Головним чином саме завдяки ним покинуті об’єкти набувають загадковості, і вже не зливаються з одноманітною реальністю — зміцнення в цивільній свідомості образів таких споруд стає ще однією ланкою у формуванні цілісного знання про місто.
Харків надає багато можливостей таким дослідникам, оскільки масштаби покинутих об’єктів у ньому досить варіативні: від одиничних будівель до цілих містечок. Їх і розглянемо.
Військове містечко “Рогань-1”
На східних околицях Харкова серед житлового масиву Рогані розташована низка цегляних будівель, що зберігають пам’ять про визначних льотчиків часів СРСР. Об’єктом інтересу сталкерів стає Харківське вище військове авіаційне училище льотчиків імені С. І. Грицевця.
Будівництво комплексу завершується в 1930 році: обраний простір являє собою поле, але навчальний заклад доволі швидко перетворюється на епіцентр, котрий обростає мікрорайоном із житловими будівлями.
Територія училища занепадає наприкінці 90-х років ХХ століття, і з плином часу дедалі більш сюрреальним здається факт того, що випускники даної школи ставали уособленням наукового розквіту СРСР. Серед них — Олексій Леонов, що залишив слід у всесвітній історії як перша людина, що здійснила вихід у відкритий космос.
Пафос того часу, втілений у настінних малюнках і гаслах, цілком виправдовується статусом училища, що вважався одним із найліпших у СРСР.
Однак знахідкою для сталкерів стає не тільки безпосередньо споруда училища: не менше уваги привертає до себе Будинок культури, що будувався як складова цього кам’яного ландшафту. Просторі приміщення з величезним кінотеатром всередині, що слугують місцем проведення концертів, у певний момент стають ареалом проживання чагарників. Попри небезпеку, що таять у собі старовинні конструкції, покинуте училище та прилеглі до нього корпуси перетворюються на позначку “Хочу відвідати” в гугл-картах сталкерів.
Як часто це буває, ті, що живуть поруч із певними пам’ятками, стають останніми, кого вони цікавлять. Люди, що проживають біля даного військового містечка, яскраво це ілюструють. Складно уявити, але з моменту, як училище почало порожніти, жителі воєнних гуртожитків не покинули своїх домівок і через двадцять років, коли територія перетворилась на суцільний пустир. У 2017 році до державних структур звернулись мешканці з проханням забезпечити мікрорайон санітарною очисткою зеленої зони, котра на їхню думку представляла собою найбільшу небезпеку. Проте не тільки це становить складність: училище як ядро за власним занепадом потягнуло увесь мікрорайон. Таким чином, його жителі залишились ізольовані трьома “стінами” — полем, залізною дорогою, та гаражним кооперативом.
Задля підтримання життя в містечку мешканці повинні виходити за його межі, оскільки зсередини така можливість для них давно вичерпалася. Водночас саме сталкери вбачають у “Воєнведі”, як містечко ще називають, джерело натхнення. Вже у згаданому 2017 році учасники арт-проєкту “Boba group” роблять перформанс з використанням знайдених на території училища фотонегативів – зображень ветеранів та вищого командного складу. Вони власноруч прибирають меморіал містечка від сміття та заростей, які поглинули пам’ятні плити з іменами загиблих випускників училища у Другій світовій війні. Кількість фотографій символічно підкреслює кількість меморіальних дощок, яких 14. Так, за словами авторів, вони повернули героїв з пильної підлоги на їхнє геройське місце.
Елеватор
Харківський елеватор, як і “Воєнвед”, є прикладом покинутої архітектури, що являє собою цілий комплекс споруд. Проте в контексті сталкерства вирішального значення набуває найвища, яка була “серцем” великого індустріального тіла. Через свою висоту, котра складала 60 метрів, про елеватор звикли казати як про башту. Саме тому складно визначити, кого вона цікавила більше: руферів, поціновувачів екстриму, сталкерів чи всіх разом узятих. Напевно, така категоризація буде зайвою, оскільки башта елеватора для багатьох харків’ян була специфічним символом міста, який не міг стати декорацією для листівок, але і не потребував доказів власної краси. Будівля вражала своєю величчю: як суто візуальною, так і історичною.
Елеватор вважався однією з найстаріших споруд міста – початок її функціонування датують 1900 роком. Подолавши дві світових війни, наприкінці ХХ століття він зупиняє свою роботу. Затишшя, що утворилось, поклало початок нової дискусії, що проблематизувала цінність елеватора як покинутої споруди.
Серед різноманіття думок виокремився цілий пласт людей, що вбачав у втраті будівлі втрату серцевини залізобетонного вбрання міста часів індустріалізації. На тлі чуток про заплановане знесення споруди, небайдужими виявилися як професіональні архітектори, так і завзяті сталкери.
Але час невблаганно деформував стан елеватора, і вирішальний голос, від якого залежало його майбутнє, належав, на жаль, не романтикам. У 2021 році на поверхні між вулицями Чоботарська та Євгена Котляра з’являється рана, що стає непоправною втратою для багатьох.
З цього моменту, якщо людина на Бурсацькому узвозі дивиться в напрямку Центрального ринка, пейзаж для неї стає рівним, як лінійка.
“Дах Світу”
Ряди споруд-привидів Харкова доповнює будівля з доволі перемінливою історією, що отримує назву “Дах Світу”. Побудована у 1910 році, вона планувалась як готель для еліти. Втім, дійсність розпорядилась інакше, і довгий час споруда слугувала притулком для порожнечі. Таке становище в історії “Даху Світу” було не винятковим, а панівним.
Будівля “оживає” у радянські часи, коли перетворюється на гуртожиток працівників гідрометеорологічної служби, і знову набуває рис “привиду” у 1970 році внаслідок пожежі. Момент стає точкою відліку, з якого “Дах Світу” втрачає своє практичне значення, але набуває нового, естетичного в “об’єктиві” сталкерів.
Останні спроби змінити порядок речей датуються 1990-ми роками, коли споруду ще намагаються реконструювати, однак кожний проєкт виявляється мертвонародженим. Така історична послідовність сприяє міфологізації “Даху Світу”: будівля наче протистоїть кожному, хто вдається її реформувати.
Попри яскраве втілення харківського модерну, що підкреслюють дивакуваті фронтони споруди, вона втрачає статус історичної пам’ятки міста у 2000-х роках – це слугує ознакою сценарію, за яким склалась історія вже розглянутого елеватора.
Вже у 2020 році стало відомо про договір, що дозволив демонтувати “Дах Світу” для будівництва житлової багатоповерхівки – усе в “кращих” традиціях вшанування минулого міста.
Елеватор з “Дахом Світу” є не єдиними прикладами покинутих споруд Харкова, історію яких обмінювали на побудову житлового комплексу. Однак культура сталкерства існує саме для того, щоб не дати забуттю поглинути пам’ять про те, що раніше у місті було священним.