Лікування є однією з найважливіших речей у житті кожної людини, а лікарі є напевно найдавнішою професією у світі. На початку часів це були шамани, потім чумні лікарі, а зрештою все прийшло до людей у білих халатах, які сидять в кабінетах і виписують список ліків для хворого. Але вся ця еволюція пройшла не за один день, а за більш ніж десятки років. Щоб люди сучасності отримали медицину такою, якою вона є зараз, люди минулого повинні були витратити все життя в аналізі, відкритті більш ефективних методів лікування і, що найголовніше, щоденній роботі. Крім цих відкриттів лікарі мали займатися своєю основною справою, а саме лікуванням людей. У Харкові також були свої лікарі, які займалися лікуванням пацієнтів, відкриттями та розвитком медицини. В’ячеслав Франківський пішов у цьому плані ще далі і став допомагати знедоленим, що на той час було неймовірним. Ця людина була харківським рятівником, героєм і просто доброю людиною. Можливо він і не зробив мега відкриттів у медицині, але він зробив для міста більше ніж будь-хто. Яка у нього історія та чим він запам’ятався Харкову? Як він вплинув на історію міста? І як його творіння рятують життя харків’янам у ХХІ столітті? Про це й йтиметься далі на ikharkovchanin.
Початок життя В’ячеслава Франківського
Франківський напевно найвідоміший лікар із Харкова, який навіть не був корінним харків’янином. Більше того, він навіть не був українцем. За національністю Франківський був поляком. Але це не завадило йому стати просто ангелом-охоронцем для десятків тисяч людей. Його ж колеги та деякі пацієнти називали його “Ідеалом лікаря”, і навіть ходила легенда, що у Харкові не залишилося жодного будинку, де В’ячеслав Франківський не побував би у ролі лікаря за п’ятдесят років свого благородного подвижництва.
Загалом ця людина родом із Мінської губернії, із сім’ї дворянина. Невідомо як би склалася його доля, але, на жаль, для Франківського ще в ранньому дитинстві він став сиротою і жив серед абсолютно чужих людей. З самого дитинства В’ячеславу подобалася медицина і тому він вступив до Віленської медико-хірургічної академії, але провчившись там рік зрозумів, що грошей на закінчення навчання в нього просто немає. Тому він переводиться в Харків, що вже потім полюбився йому, на бюджетну форму навчання.
Кінець навчання та початок лікарської кар’єри
Після кінця навчання молодий Франківський працював просто 24 години на добу та 7 днів на тиждень. Він був і ординатором терапевтичної клініки, і акушером лікарської управи, і лікарем бюджетних студентів, яким він був до цього. До речі, для цих же студентів він щороку жертвував по 60 рублів на ліки, що в ті часи було досить великою сумою.
Франківський мав дуже велике, добре серце, бо дуже тепло ставився до незаможних людей. Він лікував цих людей абсолютно безкоштовно, забезпечував їх ліками за власні кошти та навіть деякими продовольчими товарами. На той момент амбулаторія В’ячеслава Франківського була взагалі єдиним місцем у всьому Харкові, яке бралося лікувати людей абсолютно безкоштовно. У його амбулаторії за весь час зареєструвалося трохи більше 200 тисяч осіб, при тому що у 1901 році в Харкові було лише 198 тисяч жителів.
Він був одним із засновників Харківського медичного товариства. Серед своїх колег В’ячеслав Франківський виділявся завдяки прагненню брати участь у громадському житті міста та допомагати всім нужденним.
40 років свого життя Франківський віддав Харківському дитячому притулку та будинку піклування, де врятував не одне життя, особливо під час епідемій холери та цинги, які були у ХІХ столітті. Він не взяв за свою роботу жодної копійки. У період Кримської війни він, як і багато інших лікарів, працював у Харківському військовому госпіталі і деяких хворих забезпечував ліками за свій рахунок. За всі ці вчинки місцева влада надала йому звання Почесного громадянина Харкова.
В’ячеслав також пожертвував майно та гроші, для першої у місті дитячої інфекційної лікарні, за що багато харків’ян були йому вдячні. Це була, як він сам потім зізнавався, його головна мрія в житті і хоч не без проблем, але все ж таки він зміг її здійснити. Ця лікарня була просто життєво важливою для міста. Франківський підрахував, що тільки в період 1870-х років щороку вмирало половина народжених дітей, а якщо розглянути лише дітей бідного прошарку населення, то цифра в рази вища.
Після смерті великого лікаря
Коли лікар помер 31 березня 1895 року, все місто було в жалобі. Харківське медичне товариство вирішило організувати збір пожертвувань, кошти від якого мали піти на добру справу, чого так завжди хотів лікар. Всі гроші з даного збору призначалися для побудови притулку на честь В’ячеслава Франківського. У цьому притулку передбачалося, що лікуватимуть всіх жебраків, які хворіли невиліковними або дуже важкими хворобами. Цей заклад повинен був працювати за індивідуальним принципом лікаря, приймати всіх, як говорив сам лікар “без відмінності звання, віросповідання і стану”. Для будівництва даної будівлі виділив досить великий шмат землі, дуже відомий на той момент харківський меценат, а саме Максиміліан Гельфферіх. Він пожертвував на будівництво будівлі цілих 1200 квадратних сажнів землі.
Для збору коштів також вироблялися картинні лотереї та аукціони. Це була левова частина з усіх зборів насправді. Серед картин різних майстрів, абсолютно різного рівня, також пожертвували свої картини, дуже відомі до цього дня художники Іван Костянтинович Айвазовський та Ілля Юхимович Рєпін.
На жаль, роботу притулку так і не було розпочато. Хоча суму було зібрано, землю було отримано і все було готове до будівництва, проте адміністративна неорганізованість не дозволила розпочати повноцінну роботу даного притулку. Для багатьох людей це було просто великим ударом, особливо великий удар прийняли мешканці Харкова. Тому що безкоштовної медицини на той момент все ще не було і бідні банально не могли дозволити собі лікування.
На згадку про лікаря
Ще перед смертю В’ячеслава Франківського, саме у 1894 року на честь почесного харківського громадянина, міська Дума вирішила об’єднати Рижівську набережну з Бахметьєвським провулком і дати їй ім’я на честь В’ячеслава Франківського. Насправді, таке явище буває дуже рідко, не тільки в Україні, а й у всьому світі. Найчастіше вулиці називають на честь когось вже після його смерті, на честь його життєвих звершень, але з Франківським це сталося ще за життя. Ця подія свідчить про його професіоналізм і наскільки багато він зробив для міста. Тому ця людина була дійсно важливою, як для самого міста, так і для харків’ян.
Повертаючись до творіння всього його життя, а саме дитячої, що найголовніше для нього безкоштовної, інфекційної лікарні, то можна також відзначити, що вона була не тільки перша в місті, а й перша у всій області. Вона носить ім’я не Франківського, а Кропотинського. Лікарня була названа на честь убитого в 1879 році Харківського губернатора Д.Н.Кропоткіна, що на вулиці Чигирина, 11.
На фасаді Харківського медичного товариства, розташованого на вулиці Максиміліанівській, було встановлено пам’ятну дошку, присвячену В’ячеславу Франківському. Цю дошку було встановлено вже після утворення незалежної України.
