Юрій Наумович Венгеровський (1938-1998) – радянський волейболіст, пасуючий. Олімпійський чемпіон 1964 року, чемпіон світу 1962 року, володар Кубка світу 1965 року. Заслужений майстер спорту СРСР. Один із провідних гравців збірної СРСР у 1960-х роках, учасник найважливіших міжнародних турнірів. Після завершення ігрової кар’єри – тренер. Далі на ikharkovchanin.
Ранні роки та початок спортивного шляху
Юрій Наумович Венгеровський народився 26 жовтня 1938 року у Харкові у родині робітників. Навчався у школі № 88 Харкова. Венгеровський з ранніх років захопився волейболом – одним із найпопулярніших видів спорту у СРСР. Спочатку займався у спортивних секціях при школі та будинку культури, де розвинув базові навички. З 1954 року Юрій Венгеровський почав тренуватися на позиції пасувальника у харківському клубі “Буревісник”. Одночасно із заняттями волейболом Венгеровський продовжив освіту. Навчався у Харківському державному педагогічному інституті, який закінчив на початку 1960-х років. Він не тільки вдосконалив спортивні навички, а й здобув знання, які згодом допомогли йому у тренерській роботі.
Клубна кар’єра: “Буревісник” та “ЦСКА”
У 1962 році Юрія Венгеровського запросили до московського “ЦСКА” – одного з найсильніших спортивних клубів країни. Там він здобув можливість тренуватися з найкращими гравцями під керівництвом досвідчених тренерів, що допомогло йому підвищити рівень своєї гри. У складі “ЦСКА” Венгеровський брав участь у чемпіонатах СРСР, де команда повсякчас виборювала призові місця. У складі “ЦСКА” він зіграв два сезони – з 1962 по 1964 рік. У складі армійського клубу Венгеровський брав участь у чемпіонаті СРСР та інших всесоюзних змаганнях. Команда раз за разом виборювала призові місця, а її склад був сформований з провідних гравців з усього Радянського Союзу. Юрій Венгеровський грав на позиції пасувальника. Його обов’язки охоплювали організацію атак, взаємодію з нападниками та контроль над розіграшем м’яча.
За два роки, у 1964 році, Юрій Венгеровський повернувся до рідного харківського клубу “Буревісник”. Причиною цього рішення стало бажання відігравати провідну роль у команді та продовжувати кар’єру саме у рідному місті. З цього моменту й до закінчення кар’єри у 1972 році Юрій Венгеровський залишався основним пасувальником “Буревісника”. Команда постійно брала участь у чемпіонаті СРСР з волейболу, де показувала стабільно високі результати. Хоча харківський клуб не боровся за золото, він впевнено тримався у вищій лізі. Юрій Венгеровський залишався одним із провідних гравців та лідером команди. Цей період став одним із найуспішніших та найяскравіших у його спортивній кар’єрі.
Гра у складі збірної СРСР
Юрій Венгеровський грав у складі збірної СРСР з волейболу з 1958 по 1966 рік. За цей час команда досягла значних успіхів на міжнародній арені та стала однією з найтитулованіших волейбольних збірних у світі. Свій перший великий міжнародний турнір Юрій Венгеровський провів у 1958 році – це був чемпіонат Європи у Празі, де радянська збірна з волейболу посіла третє місце. Уже у 1960 році команда виграла чемпіонат Європи у Румунії, не програвши жодного матчу. У 1962 році відбулася одна з найважливіших подій в історії радянського волейболу – чемпіонат світу у Москві. Збірна СРСР впевнено пройшла весь турнір та здобула золоті медалі, вигравши всі 11 матчів. Юрій Венгеровський грав весь турнір в основному складі.
У 1964 році волейбол вперше увійшов до програми Олімпійських ігор. Збірна СРСР, у складі якої перебував і Венгеровський, стала першим олімпійським чемпіоном в історії цього виду спорту, здобувши золоті медалі на Іграх у Токіо. За рік, у 1965 році, збірна СРСР також виборола Кубок світу, а у 1966 році стала бронзовим призером чемпіонату світу, що проходив у Чехословаччині. За вісім років у складі збірної СРСР Юрій Венгеровський взяв участь у десятках міжнародних матчів, граючи проти найсильніших команд світу.
Тренерська робота
Після завершення ігрової кар’єри Юрій Венгеровський не пішов із волейболу. Він став тренером та працював із кількома клубами: харківський “Буревісник”, ростовський “СКА”, петропавлівський “Спартак” та куйбишевський “Автомобіліст”. У 1977 році він став тренером білгородського клубу “Технолог”, а пізніше – “Білогір’я-Динамо”. Юрій Наумович Венгеровський присвятив усе своє життя спорту. Він був не тільки видатним гравцем та тренером, а й дорадником для багатьох молодих спортсменів.
4 грудня 1998 року Юрій Венгеровський помер під час тренування у Бєлгороді. Похований у рідному Харкові.
Внесок Юрія Венгеровського у розвиток радянського та російського волейболу важко переоцінити. Його кар’єра – приклад завзятості, майстерності та любові до спорту. Він був сполучною ланкою команди, демонстрував видатну тактичну грамотність та вміння працювати в колективі. А у ролі тренера він допомагав формувати нові покоління видатних спортсменів. Пам’ять про Юрія Венгеровського живе у серцях волейбольних вболівальників та гравців, а його досягнення надихають молодих спортсменів на перемогу.
Список використаних джерел інформації: