Володимир Іванович Вернадський (12 березня 1863 року, Санкт-Петербург – 6 січня 1945 року, Москва) – видатний український, російський та радянський вчений, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, академік Російської академії наук, перший президент Української академії наук. Далі на ikharkovchanin.
Ранні роки та освіта
Володимир Вернадський народився 12 березня (28 лютого за старим стилем) 1863 року у Санкт-Петербурзі у родині професора-економіста Івана Вернадського. У 1868 році сім’я Вернадських переїхала у Харків. У 1873 році Володимир Вернадський вступив до Харківської класичної гімназії, де навчався до 1876 року. У 1876 році Володимир із сім’єю повернувся до Санкт-Петербурга та продовжив навчання у класичній гімназії. З 1881 по 1885 рік Вернадський навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Імператорського Санкт-Петербурзького університету. Серед його викладачів були видатні Дмитро Менделєєв та Василь Докучаєв. Після завершення навчання Володимир Вернадський залишився в університеті для наукової роботи, а також був зберігачем мінералогічного кабінету. У 1888 році Вернадський проходив стажування у Мюнхені у Пауля Грота та у Парижі в Анрі Луї Ле Шательє.
Наукова діяльність: мінералогія
У 1890 році Володимир Іванович Вернадський був затверджений на посаді приват-доцента кафедри кристалографії та мінералогії Імператорського Московського університету. Він читав лекції з мінералогії та кристалографії – головних дисциплін, що вивчають будову і властивості мінералів та кристалів.
Крім викладацької роботи, Володимир Вернадський активно займався науковими дослідженнями у галузі мінералогії та геології. Він брав участь у кількох геологічних експедиціях, досліджував природні утворення як на території Росії, так і у різних країнах Європи. У 1891 році Володимир Іванович Вернадський захистив магістерську дисертацію, яка була присвячена мінералогії, а у 1897 році захистив докторську дисертацію у Петербурзькому університеті. З 1898 року Вернадський був призначений екстраординарним професором, а з 1902 по 1911 рік він обіймав посаду ординарного професора кафедри мінералогії та геології на фізико-математичному факультеті Московського університету. Володимир Іванович Вернадський не тільки викладав, а й брав активну участь у розвитку наукових відділів та лабораторій університету. Особливу увагу Володимир Вернадський приділяв Мінералогічному кабінету Московського вищого жіночого курсу (МВЖК). Він допомагав у його організації та розвитку, читав там лекції та проводив практичні заняття. Завдяки Вернадському жінки-студентки змогли здобути гарну освіту у галузі мінералогії та геології.
Вивчення радіоактивних мінералів та геохімія
У 1909 році Володимир Іванович Вернадський заснував “Радієву комісію” при Російській академії наук, метою якої було вивчення радіоактивних мінералів та радіоактивності в цілому. Він наголошував на важливості радіоактивних речовин як джерел енергії та ініціював експедиції з пошуку радіоактивних мінералів на Уралі, у Забайкаллі, на Кавказі та в інших регіонах Росії. У 1910 році на XII з’їзді натуралістів та лікарів у Москві Вернадський презентував доповідь “Парагенезис хімічних елементів у земній корі”, у якій виклав ідеї про закономірності спільного поширення хімічних елементів. Ця доповідь поклала початок розвитку нової наукової дисципліни – геохімії. У 1915 році він очолив Комісію з вивчення природних продуктивних сил Росії (КППС), яка була створена при Академії наук. КППС займалася пошуком та вивченням родовищ корисних копалин. Також робота комісії стала підґрунтям для створення низки наукових інститутів, зокрема Інституту географії, Інституту мінералогії та геохімії, Радієвого інституту та інших.
Біосфера та ноосфера
У 1926 році Володимир Вернадський опублікував роботу “Біосфера”, у якій розвинув концепцію біосфери як області, перетвореної живими організмами.
Він впровадив поняття “жива речовина” як сукупність усіх живих організмів, що впливають на хімічні процеси у біосфері. Також Вернадський впровадив поняття “ноосфера” – науково-філософський термін, що означає “сферу розуму” (від грецького “nous” – розум та “sphaira” – сфера). На переконання Володимира Вернадського, ноосфера – наступний етап розвитку біосфери: людський розум та свідома діяльність починають чинити вирішальний вплив на природу, люди стають “основною геологічною силою”, що здатна змінювати вигляд планети.
Головні ідеї Вернадського про ноосферу:
- Еволюція біосфери: спочатку планета була сформована під дією фізичних та хімічних сил, потім на неї почали впливати живі організми (біосфера). З розвитком розуму людство стає головним чинником змін – це і є ноосфера.
- Раціональне управління природою: у ноосфері людство усвідомлює свою відповідальність та прагне гармонії з природою. Прогрес науки, етики та колективного мислення має слугувати сталому розвитку.
- Колективний розум: Вернадський вважав, що наукове мислення людства об’єднується та починає працювати як єдиний механізм, що перетворює світ.
Головна думка цієї ідеї – людина впливає на природу не просто як її частина, а як розумна істота, яка усвідомлено змінює навколишній світ.
Наукова діяльність 1926-1940 роки
У березні 1926 року Вернадський повернувся із закордонного відрядження до Франції та Чехословаччини, де читав лекції з геохімії та працював у лабораторії Марії Склодовської-Кюрі. Після повернення у Ленінград він знову очолив Радієвий інститут та Комісію з вивчення природних продуктивних сил (КППС).
У 1927 році при Академії наук СРСР він заснував Відділ живої речовини, а у 1928 році – Біогеохімічну лабораторію (БІОГЕЛ), яка стала центром досліджень з геохімії та біогеохімії.
З 1927 до 1936 року Вернадський регулярно виїжджав за кордон – читав лекції та брав участь у міжнародних наукових конференціях. У цей період він опублікував низку фундаментальних праць, зокрема “Історію природних вод” (1933), “Наукова думка як планетне явище” (1938) та “Хімічна будова біосфери Землі та її оточення” (1940-1942).
Наприкінці 1930-х років Вернадський очолював Комітет з метеоритів та космічного пилу, Комісію з ізотопів, а ще брав участь у роботі Міжнародного комітету з геологічного часу. У 1940 році він ініціював створення “Комісії з урану” для отримання ядерної енергії. З початком Другої світової війни був евакуйований до Казахстану, де продовжував наукову роботу. У 1943 році Вернадський повернувся до Москви. Помер Володимир Іванович 6 січня 1945 року у Москві, похований на Новодівичому кладовищі.
Нагороди та визнання
У 1943 році Володимир Вернадський здобув Сталінську премію I ступеня за видатні роботи у галузі мінералогії та геохімії. Також він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Іменем Вернадського названо:
- Кримський федеральний університет у Сімферополі.
- Державний геологічний музей у Москві.
- Інститут геохімії та аналітичної хімії РАН.
- Антарктична станція “Академік Вернадський”.
- Мінерали вернадськіт та вернадит.
- Гори у Східній Антарктиді.
- Кратер на зворотному боці Місяця.
- Астероїд 2809 Вернадський.
У 2019 році Національний банк України випустив банкноту номіналом 1000 гривень з портретом Володимира Івановича.
Володимир Вернадський залишив багату наукову та філософську спадщину, опублікував 473 наукові праці. А його ідеї про біосферу та ноосферу мають значний вплив на розвиток екології, геохімії та філософії в усьому світі.
Список використаних джерел інформації: