Михайло Іванович Сітенко (1885-1940) – видатний радянський та український лікар-ортопед, вчений, засновник української школи ортопедії та травматології. Він став одним із перших у СРСР, хто підняв лікування травм та захворювань опорно-рухової системи на системний науковий рівень. Далі на ikharkovchanin.
Освіта та початок медичної практики
Михайло Іванович Ситенко народився 12 листопада 1885 року у селі Рябушки Сумської області у родині священника. Після закінчення гімназії Михайло вступив на медичний факультет Імператорського Харківського університету, який закінчив із відзнакою у 1910 році. Вже у студентські роки Ситенко виявив інтерес до хірургії та анатомії, що стало визначальним у його подальшому професійному виборі. Одразу після закінчення університету Михайло Ситенко почав працювати асистентом кафедри оперативної хірургії у Харківському жіночому медичному інституті – одному з провідних навчальних закладів Харкова. У 1911 році Михайло Іванович отримав посаду старшого асистента. У ці роки Ситенко не тільки викладав, він також працював в університетській хірургічній клініці й одночасно служив ординатором у земській лікарні міста Лебедин. Саме у цій лікарні він уперше зіткнувся з необхідністю оперативного лікування переломів, гнійних процесів, ранових інфекцій та суглобових патологій і почав системно займатися питаннями ушкоджень кісток та суглобів, а також досліджувати процес відновлення кінцівок після травм і операцій.
Перша світова війна
З 1914 по 1918 рік Михайло Ситенко служив у російській армії. Спочатку як полковий лікар на фронті, потім він був переведений в Одеський військовий шпиталь. Шпиталь приймав поранених з важкими вогнепальними та осколковими ушкодженнями, відкритими переломами, травмами суглобів, ампутаціями. Умови були дуже складні – постійний потік поранених, обмежені ресурси, брак інструментів та перев’язувального матеріалу. Операції йшли одна за одною. Михайло Ситенко оперував, чергував, вів хворих. Він бачив, до чого призводять неправильне або запізніле лікування травм – гній, некроз та інвалідність. Саме тоді в нього з’явився інтерес до системного підходу у лікуванні кісткових ушкоджень. Він почав звертати увагу на те, як зростаються кістки, як поводяться суглоби після поранень, як пацієнти відновлюються. Всі свої спостереження Михайло Іванович записував та систематизував, а згодом ці матеріали стали засадами для його наукової роботи.
Повернення до Харкова та організація
Після війни Михайло Іванович повернувся до Харкова та став працювати прозектором на кафедрі оперативної хірургії. У 1921 році він був призначений директором Медико-механічного інституту, перетвореного потім на Український науково-дослідний інститут ортопедії та травматології.
Під його керівництвом інститут перетворився на великий науково-клінічний центр із лабораторіями, стаціонаром, операційними та навчальними відділеннями. Михайло Ситенко впровадив новаторський для того часу підхід: наукові розробки повинні йти паралельно з лікуванням. Він запровадив практику обов’язкових клінічних конференцій, обговорень важких випадків у хворих, досліджень причин інвалідності, а також методів реабілітації. Михайло Іванович Сітенко побудував цілу систему ортопедичної допомоги в Україні: в інституті були відкриті майстерні, де розробляли та виробляли протези для людей після ампутацій, були створені відділення відновлювальної терапії, а також розроблені перші програми соціальної та трудової адаптації інвалідів.
Усі ці нововведення допомогли багатьом пацієнтам повернутися до нормального життя та роботи.
Наукові досягнення
У 1924 році Михайло Іванович захистив докторську дисертацію за темою кісткової аутопластики при псевдоартрозах. Ця робота була першою у СРСР серйозною науковою розробкою з кісткової пластики та стала підґрунтям для його подальших досліджень. Загалом Ситенко опублікував близько 60 наукових праць, серед яких – праці з лікування вродженого вивиху стегна, наслідків травм хребта, кісткової регенерації та протезування. Михайло Іванович запропонував десятки оригінальних хірургічних методик, включно з так званим “методом Ситенка” за вродженого вивиху стегна у дітей, який лікарі застосовують й досі. Також Ситенко заснував кафедру ортопедії при Харківському інституті удосконалення лікарів, де відбувалося системне підготовлення ортопедів, травматологів, медсестер та техніків-ортопедів. Багато хто з учнів Ситенка пізніше очолив кафедри та клініки по всій країні.
Михайло Іванович був ініціатором створення першого у країні спеціалізованого наукового журналу “Ортопедія та травматологія”, який почав видаватися у 1927 році. Також Ситенко був обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР у 1936 році, а згодом він здобув звання заслуженого діяча науки.
Михайло Іванович Ситенко помер 13 січня 1940 року. Його ім’я було надано інституту, яким він керував – Інститут патології хребта та суглобів імені професора М. І. Ситенка Національної академії медичних наук України. На території інституту встановлено його погруддя, а у будівлі працює меморіальний музей.
Також ім’я Ситенка надано вулицям, медичним училищам, клінічним відділенням, а його методики лікування залишаються актуальними досі.
Список використаних джерел інформації: