Дві фабрики, цікава історія та багато цукру – мова піде про харківського виробника кондитерської продукції, корпорацію “Бісквіт-Шоколад”. Далі на ikharkovchanin.
Коли постає питання “Який гостинець привезти з Харкова?”, – відповідь лежить на поверхні: фірмові солодощі. Борошняні та цукристі кондитерські вироби – предмет гордості жителів міста. Ароматні бісквіти, мармеладки та вафлі справедливо здобули славу “солодких” символів Харкова.
“Dolce vita”: початок
Одними з перших солодощів, що виробляли наші предки, були пряники. Спогади про випічку сягають IX століття, часів Київської Русі. Рецепти печива передавалися з покоління до покоління і відрізнялися залежно від місцевості й тамтешніх традицій. Ліпні, печатні, силуетні, пісні, кислі… Пряники готували на меду та додавали до них суміш пряно-ароматичних трав, що мала екзотичну для кондитерської справи назву “сухі парфуми”.
У 1747 році світ докорінно змінився: німецький алхімік добув цукор із буряка, що за якостями не поступався тростинному. Рафінований продукт повністю витіснив мед з виробництва солодощів, а його смак зробив усю кондитерську промисловість неймовірно бажаною.
У XVIII столітті пряниками торгували лише двоє харків’ян, натомість у ХІХ їх було вже сорок три. До відомих пряничників належало сімейство Павлових: Яким та його син Микита, який здобув звання почесного громадянина Харкова та запам’ятався виготовленням популярних тоді “царських пряників”.
“Усі зірки” зійшлися у ХІХ столітті. Вікові традиції, новий досвід, технологічний стрибок, а також новоспечені любителі солоденького обумовили розвиток кондитерських виробів у промислових масштабах. За майстерність змагалися напівкустарні “конфетно-пряничні” фабрики міста. Завдяки їх діяльності Харків увійшов до топу виробників солодкої продукції тодішньої Російської імперії.
Серед найбільших підприємств Харкова кінця ХІХ – початку XX століття були наступні:
- Кондитерська та прянична фабрика Баканова;
- Заклад для виготовлення пряників і карамелі Попова;
- Булочна та кондитерська Муравйова;
- Кондитерський і пряничний заклад Картишова;
- Кондитерський та пряничник заклад Д. Жукова;
- Кондитерська, шоколадна та прянична фабрика Романенкова;
- Конфетна фабрика “Прогрес”;
- Парова конфетна та макаронна фабрика Торгового дому “Д. Кромський”;
- Шоколадна та бісквітна фабрики товариства “Жорж Борман”.
На фабриках виготовляли велике різноманіття солодощів, що підкорили не одне покоління ласунів та ласунок. Це були й традиційні пряники, і усілякі цукерки, шоколадки, карамельки, варення, пастила та мармелад. Усе, що здатне підняти настрій, а також зіпсувати зуби.
Детальна розповідь про кондитерські фабрики міста знаходиться на сторінках “Нарисів з історії виробництва солодощів у Харкові” видавництва 2010 року.
“Жорж Борман наклав у карман!”
Кондитерська фабрика, з якої почалася історія корпорації “Бісквіт-Шоколад” належала талановитому Григорію (уродженому Бернгарду) Борману. З маленької виробничої фабрики у його рідному Петербурзі Борман створив кондитерську продукцію, що прославилася, без перебільшень – на весь світ. Акцент на недорогих, але оригінальних солодощах гарантував успіх виробів, що багаторазово отримували нагороди на Всесвітніх виставках. Фірма “Жорж Борман” завоювала авторитет та довіру, непохитні часом.
У 1895 році петербурзька фірма розвилася у товариство, тоді ж почалася робота над будівництвом фабрики у Харкові. Уже за рік її було відкрито на одній з найстаріших вулиць міста, Коцарській, що на Залопані.
До революції 1917 року харківська фабрика сформувала низку спеціалізованих майстерень, серед яких були бісквітна, карамельна, конфетна, кавна, ірисна, фруктова, мармеладна та, звісно, шоколадна. Там виготовляли смачні диковини: варили сиропи з ананасів, динь та кавунів; пекли бісквіти з незвичними назвами “Отелло”, “Сафо”, “Американська вівсянка”; створювали шоколад у таблетках та в різноманітних формах – у вигляді шашок, сигар та маленьких пляшечок. Був також мініатюрний “театральний шоколад” – для дам з вечірніми сумочками маленького розміру. На фабриці Бормана використовували особливу технологію обробки какао-бобів – різних сортів та походження, завдяки чому шоколад набував особливих смакових відтінків. Саме у Харкові, ще на початку XX століття було створено прототип “кіндер-сюрпризу” – шоколадне яйце із подарунком усередині. Тоді ідея сюрпризу була цілковито оригінальною – релігійні символи на кшталт хрестика.
Існували й місцеві жарти про солодку продукцію фабрики. Коли траплявся курйоз, і забута у штанях шоколадка танула, вимастивши руки та одяг, нетактовний очевидець події обов’язково дражнився: “Жорж Борман наклав у карман!”. Придбати “небезпечні” солодощі можна було у фірмовому магазині на Миколаївській площі, відкритому в 1900 році. Крамниця зберегла існування й первинне призначення та у 1974 році отримала назву “Ведмедик”.
Після смерті засновника у 1918 році фабрика його імені продовжила існування. З приходом Першої світової війни виготовлення солодощів було актуалізовано до потреб військових – розпочато виробництво галетного печива через його невибагливість до термінів зберігання.
За час функціонування фабрика була націоналізована та кілька разів змінювала назву. Після руйнувань, спричинених вже Другою світовою війною, відбудована в 1954 році. У 1963 році відбулося її об’єднання з фабрикою “Червоний кондитер”, а в 1976 році кондитерська фабрика увійшла до складу “Харківського виробничого об’єднання кондитерської промисловості”, у якому також знаходилась “Харківська бісквітна фабрика”.
Тринадцять шарів вафельної насолоди
Для розширення бісквітного виробництва у місті в 1935 році створено інше велике підприємство під назвою “Харківська бісквітна фабрика”. Будівлю звели на Серіківській вулиці, що в районі Іванівки. Особливістю виробництва солодощів було переважання ручної праці над технологічною, що змінилося лише після 1965 року.
Основними цехами на фабриці були бісквітний, вафельний, карамельний та шоколадний. У карамельному цеху виготовляли сім різних видів цукерок: льодяники “Дюшес”, “Барбарис”; маленькі льодяники монпансьє у коробочці; карамель з рідкою начинкою; варіант з густою начинкою з горіхів та шоколаду типу “Рачки”; праліне; трубочки “Фруктові”, “Морожені”; цукерки у таблетках “Спорт”.
У 1957 році фабрика розпочала виробництво порційних шоколадно-вафельних тортів “Деліс”, в основі яких знаходиться принцип виготовлення вафельних цукерок, вкритих шоколадом. “Деліс” – це святковий подарунковий десерт, що складається з тринадцяти вафельних шарів, вкритий шоколадною глазур’ю. Торт декорований шоколадними фігурками. Зважаючи на успіх серед харків’ян, у 1965 році “Харківська бісквітна фабрика” випустила інший варіант шоколадно-вафельного торта під назвою “Харківський”. Ідея фірмової назви стала гідним конкурентом “Київського торта” виробництва “Київської кондитерської фабрики”.
Улюбленими солодощами харків’ян, виготовленими на бісквітній фабриці, також були цукерки “Асорті” у коробці, шоколадні батончики, печиво “Весняне”, “До чаю”, “Цукрове”, “Українська суміш”, “Харківська суміш”.
Особливе пісне печиво, що мало здатність розбухати у воді, постачали радянським морякам і воїнам за кордон. Для солдат пекли галети “Обойні”, для командирів – “Арктика”.
Від 1965 року на фабриці розпочалися розробка і виробництво дієтичних різновидів печива із застосуванням кукурудзяної олії, сорбіту, ксиліту: “Здоров’я”, “Діабетичне”, “Вівсяне”, “Солоне”. Пошук нової рецептури відкрив можливості для використання дешевих замінників натуральної сировини. У складі солодощів з’явилися яблучний порошок, соєві борошно та харчовий білок, концентрат молочної сироватки. Проте економія сировини та матеріалів не завжди була синонімом якості.
Наприкінці XX століття тісна співпраця з кондитерською фабрикою – нащадком традицій “Жоржа Бормана” у рамках “Харківського виробничого об’єднання кондитерської промисловості” заклало основу подальшого спільного розвитку двох виробників солодощів.
Конкуренція зі “Снікерсом”
Після проголошення незалежності України у 1991 році харківська кондитерська промисловість зіштовхнулася зі змінами: економічною кризою та відкритими кордонами. Ринок солодощів заполонили заморські батончики “Снікерс” і “Марс”, змусивши місцевих виробників швидко пристосовуватися до викликів часу. “Вільне плавання” і стрімке падіння виробництва “Харківської кондитерської фабрики” підштовхнули її в обійми бісквітної фабрики. У 1998 році вони підписали договір про спільну діяльність, а кондитерська фабрика отримала назву “Харків’янка”. Так, від 2001 року продукція обох виробництв почала випускатися під спільною торговою маркою, що у 2004 році отримала назву “Бісквіт-Шоколад”.
Застосування нових технологій до традиційних рецептів солодощів вивело харківського виробника на конкурентоспроможний рівень світової кондитерської промисловості. У XXI столітті корпорація “Бісквіт-Шоколад” випускає понад сотню різновидів солодощів. Їдучи з Харкова, разом із “Фірмовими” бісквітами й желейними цукерками “Сонячний віночок” жителі та гості міста забирають із собою частинки історії “солодкої столиці” Слобожанщини.
