Харків славиться на всю Україну своїми пам’ятниками. Вони прикрашають напевно кожен квадратний метр міста і кожен пам’ятник по-своєму унікальний. Пам’ятник тваринам, які вижили у роки окупації, пам’ятник Ісусу Христу, пам’ятник Василю Каразіну, Григорію Квітці-Основ’яненку, пам’ятник “Музики М.Лисенка”, пам’ятник Нобелівським лауреатам та пам’ятник Тарасу Шевченку. Саме про останній та напевно найвідоміший пам’ятник і йтиметься у цій статті на ikharkovchanin.
Історія створення першого харківського пам’ятника
І так варто одразу сказати що у Харкові пам’ятник, який усі знають не є першим харківським пам’ятником Шевченку. Перший пам’ятник у Харкові, та й у всій Україні, присвячений кобзарю почали створювати завдяки сім’ї Алчевських. У далекому 1897 році Олексій Алчевський замовив цей пам’ятник із самого Санкт-Петербурга. Замовив він бюст кобзаря у вихідця з Харкова, професора Петербурзької Академії мистецтв Володимира Беклемішева. Вирішили створювати сам бюст з білого мармуру. Сам Беклемішев вважав, що Шевченко був не просто філософом, а справжнім борцем, який був завжди готовий до рішучих дій незважаючи ні на що. Вже через рік, бюст встановили біля садиби засновниці жіночої недільної школи Христини Алчевської. Вся ця робота проходила не зовсім офіційно насправді, але місцева влада була не дуже проти цього. Біля пам’ятника Тараса Шевченка частенько збиралися студенти та вихованці з недільної школи. Але дуже швидко пам’ятник Тараса Шевченка зняли. Це сталося в 1901 року якраз напередодні сорокаріччя від дня смерті великого кобзаря. Сталося це через те, що Алчевські збанкрутували та змушені були продати свій маєток купцю Шабельському. Він у свою чергу захотів знести такий прекрасний пам’ятник, але Алчевські забрали його з собою і майже двадцять років зберігали у себе. Надалі саме цей пам’ятник віддали в картинну галерею імені Тараса Шевченка, а згодом пам’ятник став музейним експонатом у державному музеї в Києві.
Сучасна версія пам’ятника
Це що стосується найпершої версії пам’ятника великому письменнику. Більш сучасну версію почали створювати вже в 1929 році. За указом Харківської міської ради затверджується ухвала про спорудження пам’ятника. Наступного року вже було оголошено спеціальний конкурс на спорудження цього пам’ятника. При тому був настільки ретельний відбір, що з 1930 по 1933 рік проводилося цілих три конкурси. У 1933 році було відкрито виставку проектів з більш ніж тридцятьма роботами, де були представлені такі відомі майстри того часу як Сергій Меркуров, Федір Кричевський та Іван Кавалерідзе. Мало що відомо про той час, але імена переможців, звичайно ж, не забудуться вже ніколи. Йосип Лангбард та Матвій Манізер виграли цей конкурс і саме їх пам’ятник харків’яни, та й не тільки харків’яни, можуть побачити у XXI столітті. Можна ще додати, що з перемогою були згодні далеко не всі. Проблема в тому, що серед найкращих архітекторів у вересневій виставці відзначали саме Сергія Меркурова та Федора Кричевського, але вже на додатковій листопадовій, де дивилися доопрацьовані варіанти, виграла робота Матвія Манізера та Йосипа Лангбарда. Але історію переписати неможливо.
Але не варто думати, що Матвій Манізер був так званою “чорною конячкою”, яка нічого не вміла. Насправді Манізер був майстром і творцем безлічі досить цікавих монументів. У деяких записах написано, що працюючи над проектом пам’ятника Тарасу Шевченко, скульптор подорожував шевченківськими місцями, створював величезну кількість пейзажних і жанрових етюдів, дуже ретельно вдивлявся в усі дрібні риси зовнішності Тараса Шевченка, а також дізнавався все більше і більше про характер поета. Все це Манізер дізнавався із творів Шевченка, його листування, мемуарів, автопортретів, дуже малої кількості фотографій, посмертної маски та подібних речей. Інформація збиралася буквально крихтами, адже з моменту народження кобзаря минуло вже майже 120 років. Це була дуже клопітна праця, яка звичайно ж зрештою окупилася. Більше того, у Манізера був не один проект, а цілих три. Перший, який він створив у 1930 році, зображував Шевченка в конструктивній манері. У тому пам’ятнику Шевченко мав велику голову з виразом глибокої засмученості. Пам’ятник встановлювався на циліндричний постамент із барельєфом повстанця. У цей момент Шевченко стояв навколішки, а на руках були кайдани. Наступний проект автор створив у 1931 році. Зображений на цьому пам’ятнику був уже не Шевченко, а персонажі з різних творів Кобзаря. Розташовувалися вони на п’єдесталі з низьким рельєфом. І ось у 1933 році Манізер створив саме той пам’ятник, який приніс йому величезний успіх свого часу. Внизу пам’ятника зображені, такі персонажі як колгоспник, солдат-рекрут, червоноармієць, гайдамак, робітник з гвинтівкою і робітник з прапором, селянка, а сам Шевченко знаходиться вище якби ведучи всіх персонажів за собою і борючись разом з ними проти пригнічення.
Спорудження цього дива було розпочато в 1934 році в день 120 річниці Шевченка. Відлиття скульптури Шевченка та персонажів пам’ятника у металі відбувалося у самому Санкт-Петербурзі. Весь пам’ятник важить близько 30 тонн. У 1935 році роботи зі спорудження пам’ятника, де на секундочку брало участь близько 200 робітників, були завершені.
24 березня 1935 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника, і цей день став всенародним святом. Все місто було прикрашене прапорами, а на вулиці була величезна кількість людей.
Події, пов’язані з пам’ятником Кобзаря
Цей пам’ятник Тарасу Шевченку має, як деякі вважають, ідеологічну схильність. Тому для багатьох істориків дивно, що він не постраждав під час Другої світової війни.
Саме біля пам’ятника 1943 року відбувся перший мітинг городян після звільнення Харкова від окупації, в якому брав участь навіть сам Микита Хрущов.
Пам’ятник вважається культурним надбанням не лише міста, а й усієї України загалом.
Вже після кінця Другої світової війни пам’ятник став місцем проведення різноманітних заходів, присвячених українській культурі та історії. Звичайно ж, головним заходом тут було вшанування Шевченківської річниці.
Коли розпався СРСР, без покладання квітів біля монумента не обійшлося жодне державне свято. Багато чиновників та гостей з-за кордону спеціально відвідують Харків заради цієї пам’ятки.
Пам’ятник неодноразово зазнав вандалізму з початку 2000 років, але щоразу місцева влада його відновлювала.
Висновки
Пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченко в Харкові – це справжнісінька культурна цінність. Пам’ятник побачив багато бід під час Другої світової війни, проте зберігся і продовжує радувати око абсолютно кожного українця. Деякі люди цього не розуміють і тому намагаються його всіляко знищити, але українці-патріоти своєї країни, шевченківської творчості, ніколи не дозволять це зробити. Сам Шевченко був великою особистістю, яка живе в серці кожного українця і цей пам’ятник підтверджує його велич як поета, філософа та борця за свободу. Загалом познайомитися з цим пам’ятником зобов’язаний абсолютно кожен українець, адже пам’ятник справді в певному сенсі легендарний. Він показує всю велич українського народу!
