3 Грудня 2022

Юрій Шевельов – відомий український мовознавець німецького походження. Шлях до українства

Related

Місце у Харкові для любителів мистецтва

Туристи в Харкові найчастіше приїжджають подивитися на архітектуру. Тому...

Найкраще місце для спортсменів

У Харкові є багато місць, в яких люди можуть...

Одне з найромантичніших місць у Харкові

Багато туристів приїжджають до Харкова не самі, а зі...

Харківські митці

У Харкові народжувалося і якийсь час мешкало величезна кількість...

Харківське сучасне мистецтво

Багато людей люблять дивитись на чудові композиції Пітера Дойга,...

Share

Юрій Шевельов – видатний харків’янин німецького походження, мовознавець, філолог, доктор філософії, професор Гарвардського та Колумбійського університетів, що ідентифікував себе українцем. 

Він заперечив теорію “спільних етносів”, “общерусского языка”. Науково довів існування української мови з VII ст. і закінчення її формування в XVI ст. А також дослідив історію формування білоруської мови. Радянська влада звинувачувала Юрія Шевельова у колабораціонізмі, дезертирстві.

Як науковець, маючи німецьке походження та зростаючи в російськомовній сім’ї, зміг досконало вивчити, полюбити українську мову та присвятити значну частину життя її дослідженню? Далі на ikharkovchanin.

Ранні роки життя. Становлення поглядів

Юрій Шевельов народився 17 грудня 1908 року у Харкові. Матір, Варвара, була наполовину німкенею, наполовину українкою. Присвятила своє життя дітям, яких надзвичайно любила. Всього у сім’ї було 5 дітей, проте до дорослого віку дожив лише найменший син – Юрій.

Батько, Володимир Шнайдер, етнічний німець, генерал-майор царської армії. Після початку Першої світової війни вирішив приховати німецьке походження аби вберегти сім’ю від переслідувань у майбутньому. Володимир особисто звернувся до царя за дозволом. Так, родинне прізвище Шнайдер змінили на Шевельов. Вибирали прізвище з огляду на відповідність двом критеріям: повинно було починатися на літеру Ш, для того, щоб не змінювати серветки та рушники з фамільними ініціалами; якнайбільш показати російське походження, із закінченням -ьов .

Матір пізніше змінила місце народження Юрія Шевельова на м. Ломжу (Польща), де сім’я проживала кілька років, щоб радянська влада не мала змогли перевірити соціальне походження сина.

Цікаво, що насправді Юрій сам обрав собі ім’я, а точніше, наполіг на його зміні в 7-річному віці. Хлопчика охрестили Георгієм, звали Жоржик. У дитинстві Юрій не міг вимовляти літери ж і р, тому говорив на себе Зьозя. Згодом навіть позбавившись проблем з вимовою, члени родини продовжили називати хлопчика Зьозею, що йому страшенно не подобалось. До того ж він хотів мати слов’янське, тому і зупинив свій вибір на імені Юрій. 

У дорослому віці науковець часто публікував свої статті під різними варіаціями: Юрій Шерех, Гр. Шевчук, Григорій Шевчук, Шерех (Šerech, Sherekh, Sher), Гр. Ш., Ю. Ш. Варто зазначити, що праці з мовознавства Юрій підписував власним прізвищем.

Юрій закінчив семирічку, школу, в якій давали основи загальної грамотності, вона готувала учнів до технікумів. Однак хлопець категорично не хотів ставати у майбутньому робітником для праці на заводі. Бажав інтелектуальної праці. З невеликою перервою, через вісім місяців, почав навчання на бухгалтера. 

Згодом вступив до Харківського університету (Педагогічного інституту професійної освіти), там навчався на аспірантурі та захистив кандидатську.

Поява “українськості” в душі Шевельова

Масове зросійщення, радянська пропаганда та впровадження комплексу меншовартости українського народу вплинули на сприйняття української мови в суспільстві.

Навчаючись в гімназії Юрій Шевельов вважав, що українською мовою розмовляють лиш вихідці з села, які щойно приїхали в місто. 

Юрій проводив дискусії з Толею – родичем та керівником антропологічного кабінету Академії Наук, який часто приїжджав в гості до Шевельових. Для Толі життєвим кредо була Україна та праця на її благо. Юрій стверджував, що українська мова хоч і існує, проте вона некрасива. Після таких слів очікував від свого опонента гнівних лекції, однак отримав у свій бік спокійну відповідь “Мова, якою говорять мільйони людей, не може бути некрасива”.

З цього моменту щось перевернулось в душі Юрія Шевельова, відтоді почалось переосмислення життя. Вивчення мови Юрій почав з читання “Ілюстрованої історії” Михайла Грушевського. Щоб засвоїти нові знання, переклав на українську мову книгу.

Юрій Шевельов почав захоплюватися українською мовою та культурою, театром “Березіль” Леся Курбаса, його вражала творчість Миколи Хвильового, Павла Тичини, Юрія Яновського, Лесі Українки.

Сприймав українськість через європейськість. Українська мова стала захопленням науковця на все життя. Вирішальний момент – трагедія  переслідування української мови та культури на початку 30-х років XX ст.

Відтоді Юрій Шевельов вважав злочином і ганьбою перед самим собою, відійти від своїх поглядів стосовно української мови.

Юрій Шевельов у 1954 році написав статтю  “Москва, Малоросєйска” , у якій “історію культурних зв’язків України і Росії” назвав “історією великої і ще не закінченої війни”: “Все українське й білоруське суттю своєю було вороже большевикам, і вони прагнули його знищити. Большевизм завжди означає русифікацію України й Білоруси…”, “Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини”.

У 1979 році в Гейдельберзі Юрієм Шевельовим була опублікована фундаментальна праця «Історична фонологія української мови».

Вплив сім’ї на формування поглядів Юрія Шевельова

Батьки Юрія Шевельова мали німецьке коріння, обоє довгий час перебували у Петербурзі, вдома розмовляли російською, у домашній бібліотеці не було україномовних книг. Харків ззовні здавався російськомовним.

Юрій Шевельов писав, що любов до української мови у нього від матері. Вона мала українську душу, однак сама вважала це приреченням. Українська мова жила у дрібницях. Мати захоплювалася сценічними виступами акторки Марії Заньковецької. У побуті досить рідко спілкувалася українською, говорила нею мимовільно, переважно на базарах, або ж у родичів на Полтавщині. Не мала віри і в самостійність України. 

Юрій – єдина дитина, єдиний сенс життя, що залишився у Варвари, який вона ніяк не хотіла втрачати. Вона бачила категоричні настрої стосовно всього українського у влади. Понад усе хотіла вберегти сина від переслідувань та важкої долі, яка спіткала тих українців, які не приховували свого походження. Матір все ж не перечила Юрію, приймала всі його дії. Батько Юрія мав протилежне ставлення до всього українського. Можливо саме через різнобічність поглядів подружнє життя батьків не склалося, а не тільки через присутність коханки на стороні.

Коли прийшов час отримувати паспорт, Юрій свідомо і принципово обрав національність – українець, хоч і розумів, що опиниться в досить невигідному становищ , позаяк, росіянину в країні рад було б жити значно легше. «Я усвідомлював, що було б куди безпечніше написати росіянин, і це цілком залежало від мого вільного вибору, але, після недовгих вагань, я вибрав — українець… мені здається, що українськість завжди була в моїй родині».

Життя у Харкові. Будинок “Саламандра”

Близько 30-ти років Варвава Шевельова з дітьми проживала у будинку “Саламандра”, одному з найкрасивіших і найвідоміших у Харкові. Сім’я володіла помешканням з 1915 року, мала 5 кімнат, 3 з них доводилося здавати в оренду аби мати кошти на прожиття. 

Після революції відбулися кардинальні зміни у житті людей. Харків став столицею України. Саме звідси почали вести управління великими фабриками та заводами. Керівництво потребувало комфортабельного місця для роботи, а центр Харкова виявився для цього замалий. До того ж радянської влади боролася з приватною власністю.

Тому було вирішено віддати будинок “Саламандра” під управління тресту “Хімвугілля”. Для того, щоб мати змогу залишитися жити в своєму колишньому помешканні, Варвара влаштувалася на роботу в цьому ж тресті. Так, дружина генерала стала прибиральницею, часом Юрій допомагав матері вечорами виконувати цю роботу. 

Так і стала жити сім’я у кімнатці “для прислуги”.

Радянська влада змусила Шевельова стати донощиком, однак і в цій ситуації йому вдалося триматися осторонь жорстких наклепів на людей. Він писав нудні звіти на основі почутого від редактра. 

В роки німецької окупації, Шевельов друкував статті для газети “Нова Україна”, в основному на тему української культури і мови.

.,.,.,.