У Харкові проживало та проживає чимало людей. Для всіх цих людей від народження будинки та вулички Харкова рідні. Звичайно ж у Харкові є й ті, хто народився далеко, проте переїхав і став вважати це місце таким же рідним будинком. І лише одиниці змогли у Харкові не просто адаптуватися та жити, а ще створити щось нове, підняти культурну складову міста та водночас прославити себе. Ці люди не здаються звичайними приїжджими, вони більше нагадують корінного мешканця! Одним із таких людей був Солоник Карп Трохимович. Про історію цієї людини варто поговорити докладніше на ikharkovchanin.
Ранні роки життя
Як уже було сказано раніше, Карп Трохимович не був родом з Харкова. Він народився в маленькому місті Лепель, яке належало до Могилівської губернії 1811 року. Батько Карпа був повітовим земляром, що було досить престижно. По досягненню Карпа вісімнадцятиліття батько його відправляє у Вільно, де він у 1829 році вступає до університету на факультет математики.
На жаль у Вільні почалися масові заворушення поляків, а університет у якому навчався молодик висловив співчуття повсталим, через що був звичайно ж таки закритий. Під час цих бунтів багатьох студентів заарештували. Достеменно невідомо, але вважається, що Карп Солоник був одним із заарештованих студентів. Якось йому вдалося уникнути покарання, всіх звинувачень і в 1831 році, щоб не випробовувати долю хлопець вирішує виїхати з неспокійного краю до Харкова.
Початок акторської кар’єри
Після приїзду до Харкова Солоник досить швидко влаштувався суфлером у місцевий театр, який тримав громадянин Польщі, який був німцем за походженням Іоаган Штейн. Трупа театру була дуже різноманітною. Там брали участь поляки, українці, німці, а також люди різної соціальної групи, як кріпаки, так і вільні. Це був один із найбільших приватних театрів не лише у Харкові, а й у всій Україні.
Кар’єра швидко пішла вгору після 1832 року. Справа в тому, що під час звичайної антрепризи в Курську, один із головних акторів не з’явився на виступ, бо був дуже п’яний. Карп Солоник звичайно ж зголосився його замінити. Штейн погодився і молодик зміг за один вечір зіграти у двох виставах.
Того вечора першою роллю, яку зіграв Карп Солоник була роль слуги Провора в сатиричній комедії “Нечуване диво чи Чесний секретар”, а другою роллю була роль Шепталова у водевілі “Дивне уявлення чи Сюрприз публіці”. Ролі були дуже важкі з технічного погляду. Але абсолютно всі в труппі тоді відзначили, що молодий суфлер справився просто чудово і є перспективним актором комічного плану. Саме завдяки тому вечору Карпові Солонику почали давати дуже маленькі ролі у театрі. Але попереду на нього чекало велике майбутнє.
Театр Штейна продовжив гастролювати і, як і раніше, дивувати невелику публіку різних провінцій. Наприклад трупа крім Харкова, гастролювала також у Курську та Києві. Усі як завжди були вражені якістю репертуару та акторської гри.
Визнання Солоника як актора
На початку 1834 року під час антрепризи, що проходила у Курську місцева влада запропонувала частині трупи вийти зі складу та створити вже нову, так звану “курську”. Її очолив поляк Людвіг Млотковський, а до її складу увійшла майже половина трупи. Серед них найвідомішими були молода актриса Любов Острякова, Микола Рибак і, звичайно ж, Карп Солоник. У записах йшлося про те, що Штейн ставився до своїх підопічних образливо, а його уподобання були вже на той момент старомодними.
Звичайно ж, між трупами розгорілася не жартівлива боротьба за першість. Втім, закінчилася вона досить швидко. Вже в 1836 році хворий і старий Штейн поступився Млотковському і віддав йому залишки своєї трупи та будівлю Харківського театру. Саме завдяки Млотковському Солоник став з шаленою швидкістю набирати популярність, адже він постійно надавав Солонику усі головні комічні ролі. Саме в цей період про Карпа заговорила вже публіка, побачивши його чудову акторську гру.
Але головним досягненням Солоника на той час була гра в п’єсі “Ревізора”. На той момент автор книги Гоголь лаяв її, вважаючи, що вона принесла тільки гіркоту всім, хто її прочитав, а також те, що вона дуже важка в розумінні. Але Щепкін вирішив все ж таки вдихнути в неї друге життя. На важку, але головну роль Хлестакова, який мав бути одночасно таким розумним, щоб зіграти дурня і таким серйозним, щоб бути смішним, ідеально підходив Карп Солоник. На той момент він мав лише три роки досвіду у великих ролях. Мало того виступати необхідно було в щойно побудованому, з такої нагоди театрі у Вознесенську перед царською сім’єю. Кандидатів була величезна кількість та навіть їхній підбір виявився не дешевим заняттям, але все ж таки Солоник виявився ідеальним кандидатом на цю роль. І він нікого не підвів, він ідеально впорався зі своєю роллю. Ходила навіть чутка, що Солонику було запропоновано перейти в трупу Санкт-Петербурга, але він відмовився, оскільки все ж таки хотів залишитися ближче до Харкова.
Після такого небувалого успіху Солоник на якийсь час все ж таки залишився в трупі Єрохіна і виступав у Кишиневі. Але вже в 1839 році він знову повернувся до Млотковського, який з розкритими обіймами прийняв його назад. Він виступав з трупою в тому ж Києві, Харкові та Воронежі, а також став найоплачуванішим актором у всій трупі.
Хвороба та смерть актора
У 1847 році в Одесі відкривається новий регулярний міський театр. І місцева влада виділяє гроші для закупівлі знаменитих акторів. Звісно ж серед них опиняється і знаменитий уже актор Солонік Карп Трохимович.
І тут починається захід кар’єри вже 40-річного Солоника. Справа в тому, що його починають звинувачувати в одноманітності його гри. Вільна манера гри, яка постійно дозволяла відходити Солонику від тексту і нести багато так званої “відсеб’ятини”, здавалася для молодого покоління акторів просто безглуздим балаганом.
Через це актор починає в Одесі багато пити. Продовжує намагатись грати по-своєму і не слухає вказівки свого режисера на репетиціях. Новий колектив також не дуже радісно зустрів відомого актора, тож він відчуває самотність і сумує за рідним Харковом. Не витримавши цієї напруги в 1851 році він повертається до Харкова.
Коли Солоник повернувся з Одеси на сцені його зустрічали гучні аплодисменти. Люди раділи його поверненню, знаючи про його досвідченість у справі сценічного мистецтва. І одразу ж харківська дирекція призначила його режисером харківського театру. На жаль, радість у всіх була не довгою. Він тільки розпочав обов’язки режисера, як уже в серпні його ім’я зникає з усіх афіш. Мало хто знав, але Солоник хворів на невиліковну хворобу, а саме на сухіт. На той момент ця хвороба вступила вже в останню фазу і актор уже не міг вставати з ліжка.
У жовтні 1851 року, коли Солонику було всього лише 41 рік він помер. Його поховали на цвинтарі № 1. Під час його похорону за труною йшла величезна кількість людей. Хтось плакав, хтось співав співочі пісні, а також стогнала похоронна музика. На кришці його труни лежав величезний згорток з усіма його заслугами. Солоник хоч і не був корінним харків’янином, але провів у місті більшу частину свого життя і зміг прославити його. Він був чудовим актором, який розпочинав свій шлях у Харкові, але встиг відвідати величезну кількість інших місць. У Харкові всі його знали та поважали як людину. Його можна назвати воістину великим харків’янином!
