Харків славитиметься на всю Україну талановитими людьми. Можна сказати, це своєрідна культурна столиця України. Серед пишного різноманіття величезної кількості відомих музикантів, співаків, акторів і поетів, деякі починають просто губитися і про них можна не почути і зовсім, а їхні вірші, твори або научні статті є лише на сторінках старих, запорошених книг яких дістатися можуть затяті любителі літератури. А якщо врахувати, що як не крути по всій Україні, теж народжуються талановиті люди, хоч і в меншій кількості, але все ж таки, то ставати зовсім сумно. Про справді гарних поетів, яким просто можливо не пощастило свого часу або їх висловлювання були не до вподоби тодішній владі, не знає абсолютно ніхто. Одним із таких не дуже відомих у XXI столітті, але дуже талановитих поетів є Юрій Володимирович Шевельов. Яке життя було у цієї людини? І яку літературу писав за життя? Про це йтиметься на ikharkovchanin.
Біографія поета
І так народився Юрій Шевельов 17 грудня 1908 року у сім’ї насправді німця, який прийняв християнство і згодом змінив прізвище. Тож Шевельов це було лише псевдонімом, а справжнє прізвище у Юрія було Шнайдером. Батька хлопчика звали Володимир Карпович Шнайдер і був не простим селянином, а генерал-майором армії. Юрій був п’ятою дитиною у сім’ї, але вижив хлопець лише один. Двоє дітей померло в дуже ранньому дитинстві, а двоє, коли ще були немовлятами. Мати виховувала хлопчика одна, бо батько помер за часів Першої світової війни. За іншою версією він помер на еміграції в Югославії, але так чи інакше отця Юрій майже не знав.
Освіта хлопець здобув у Леоніда Булаховського у Харківському університеті. Шевельов був дуже розумним хлопцем і зміг захистити кандидатську дисертацію у 1939 році. Після її захисту його поставили викладати такий предмет, як слов’янське язичництво. На жаль, довго опрацювати Шевельов не зміг, адже в 1941 році війна прийшла в його будинок і будинок багатьох його співвітчизників.
Коли війна почалася Шевельов усіляко не хотів брати участь у всьому цьому. Він казав, що війна це не більше, ніж бій двох диктаторів. Тому всі перші місяці війни він спокійно продовжував викладацьку діяльність і свою наукову роботу. У деяких роботах він прямо висловлювався проти війни Радянського Союзу, вважаючи що це безглуздо. Це звичайно ж зіграє злий жарт з ним у майбутньому. Але у будь-якому разі Шевельов був звільнений від військової служби, оскільки був доцентом ВНЗ.
17 вересня 1941 року з чийогось доносу, як передбачав Шевельов його сусіда М.А.Файбышенко, Шевельова доставили на допит НКВС, який тривав дванадцять годин поспіль. Під загрозою репресій він погоджується стати донощиком. Як пояснював сам Шевельов у майбутньому, він хотів лише виграти собі трохи часу, щоб коли опиниться в окупації втекти від радянської влади. Для нього було нестерпно робити це і він розумів, що за радянської влади йому завжди доведеться займатися цим, оскільки він уже був на гачку. Саме поведінка Юрія у цей період і породили всі звинувачення про його дезертирство з Червоної армії. Ці звинувачення були вже як за часів СРСР, так і продовжилися вже після його розпаду. Та що вже там, навіть сам Шевельов визнавав у своїй книзі мемуарів, що хоч звинувачення бездоказові, адже його так офіційно і не призвали до армії, але все ж таки мають сенс, оскільки Шевельов зробив все, щоб не служити в той період.
І так коли німці все ж таки окупували Харків Шевельов зітхнув з полегшенням, адже тепер він вирвався, як він сам говорив з “лап НКВС”. І в цей час у Шевельова починається нове життя, адже під час окупації виходить харківська газета “Нова Україна”, яка видавалася українською мовою. У цій газеті йшлося про жахіття, яке творить українська влада та про незалежність українського народу як такого. Шевельов починає писати в цю газету під різними псевдонімами і розповідати все, що накопичилося в нього в думках. І про більшовицький режим, і про українців загалом про все, що він хотів.
Через все це та його висловлювання проти влади Юрію висунули звинувачення приводом для звинувачення в колабораціонізмі з окупаційним урядом у 1960 році.
Відносини з Олесем Гончаром
Олесь Гончар, як говорив Шевельов, був одним із найкращих його учнів. Він викладав ще до початку війни. Після закінчення третього курсу у 1941 році Гончар іде на фронт, а у 1942 потрапив у полон і опинився знову у Харкові у таборі “Холодна гора”. Німці відпускали всіх бранців, якщо хтось за них клопочеться перед окупаційною адміністрацією. Звичайно ж, Гончар відразу згадав про свого улюбленого вчителя і попросив передати йому записку. Чи одержав цю записку чи ні, але саме вона стала фатальною, адже Гончар стверджує, що Шевельов записку отримав, але не відповів на неї ніяк, а Шевельов говорив, що вперше почув про цю записку від самого Гончара вже через багато років після війни. У будь-якому випадку це зіпсувало їхнє ставлення назавжди. І навіть через багато років Олесь Гончар казав, що їм краще не зустрічатися зовсім.
Викладацька діяльність закордоном
У 1944 році Шевельов залишає кордони СРСР і вирушає до інших країн. У період з 1944 до 1949 року він встиг пожити в Німеччині, Швеції та Словаччині. У Німеччині він встиг трохи попрацювати в Українському вільному університеті у Мюнхені і навіть здобути там ступінь доктора наук. Крім цього, він став віце-президентом літературного об’єднання МУР. Після цих досягнень він вирішує переїхати до США.
У США він працював викладачем української та російської мов, не аби де, а в Гарвардському університеті в 1952, зміг стати помічником професора в 1954 і професором слов’янської філології в Колубмійському університеті в 1958. Письменник входив і вважався одним із засновників «Асоціації українських письменників”. 1981 року його призначають президентом Української академії мистецтв і наук.
12 квітня 2002 року Шевельов помер у Нью-Йорку.
Літературознавство
Письменник завжди вважав себе насамперед мовознавцем і всі роботи, які він написав у цій темі, він підписував своїм ім’ям. Але в цей час статті з літературознавства та різної культурології він видавав вже під псевдонімом Юрій Шорох. Найважливіші його роботи з літературознавства зібрані у таких книгах як “Не для дітей”, “Друга черга” та “Ein neues Theater”. Також він пробував себе редактором. Він відредагував та видав збірки творів Василя Мови, Василя Симовича та Леоніда Васильєва. Також він редагував україномовний журнал ”Сучасність” та мовознавчі статті в україномовній та англомовній версіях “Енциклопедії українознавства”. Також дуже цікавими його роботами, які можуть привернути увагу є “Друга черга”, “Стилі сучасної української літератури на еміграції”, “A Prehistory of Slavic”, “Teasers and Appeasers”, “Problems in the Formation of Belorussian”, “Нарис сучасного української літературної мови”, “Історична фонологія української мови”, “Поза книжками та з книг”, “Пороги та Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеологія” та “Внесок Галичини у формування української літературної мови”.
Загалом підбиваючи підсумки Юрій Шевельов був дуже неоднозначною особистістю. Він не був за жодний уряд, говорячи що “ніхто не виступає за мої інтереси та інтереси мого народу”. Він мав багато ворогів, але й не мало друзів. У Шевельова був дуже складний характер, швидше за все через складні події, що відбуваються в його житті, але так чи інакше він зробив величезний внесок у розвиток української літератури та вивчення української мови. Любити чи ненавидіти його справу кожного, але спробувати торкнутися його літератури точно варто!
